Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


українського народу, співчували його боротьбі проти економічного і національно-релігійного гноблення польською шляхтою та магнатами, в питаннях загальнодержавних інтересів вони були на боці короля і позитивно ставилися до його боротьби за абсолютну королівську владу та схвалювали жорстоке покарання рокошан і конфедератів, які вносили анархію в життя суспільства. Обидва літописці були прихильниками абсолютної монархії, явища на той час прогресивного. Це дає підставу гадати, що обидва літописці належали до передових людей свого часу.

Не менш згубною як для українського народу, так і для польського трудящого населення була збройна боротьба серед самої польської шляхти і магнатських родин. Яскраві приклади такої боротьби містить на своїх сторінках Львівський літопис. Під 1605 роком читаємо коротку звістку: «Стадницький ліський старосту перемиського забил»[1]. Цей же Стадницький фігурує у звістці під 1607 роком: «Гербурт із Стадницьким войну точили і поймал бул Стадницького, і згодилися були в Жолкві. А Стадницькії ся були зобрали з великим людом, було їх 5 Стадницьких і люду було больше тисечі. А Гербурт до Львова бул з'їхал, а Стадницькії за ним, і стали обозом под святим Юрим, шкоду чинили по передмістю великую, а потом, коли от'їздили, казали діло нарихтовати в ратуш, і раз минув, а другий раз трафил, і поїхал»[2]. Нарешті, під 1608 роком читаємо: «Знову Опалінський із Стадницьким о пса войну точил, і людий погубили много. Наостаток Стадницькому козак Шевлюга голову втял, ланцуцькому»[3]. За наведеними скупими літописними звістками криється збройна боротьба між двома шляхетськими родинами, Опалінськими і Стадницькими, яка точилася з 1607 року до серпня 1610 року. Безпосереднім приводом до такої боротьби могли стати і такі дріб'язкові сварки, як непорозуміння із-за собаки, про що говорить літописець і до чого схиляється також польський історик Ф. Сярчинський[4]. Але справжньою причиною боротьби безперечно були політичні розходження, бо Стадницькі були рокошанами, а Опалінські — явними прихильниками короля. Одною з причин такої боротьби міг бути і характер окремих шляхтичів. Крутий характер мав Станіслав Стадницький з Ланцута, прозваний «дияволом», а його сини успадкували від батька прізвисько «дияволята». Лише вбивство Стадницького припинило цю безглузду боротьбу. Можна собі уявити, які збитки і втрати терпіли від такого розбишацт-

47

  1. Див. стор. 102.
  2. Див. стор. 103.
  3. Там же.
  4. Див.: W. Lozinski, Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszei połowie XVII wieku, t. II, Wojny prywatne, wyd. 2, Lwów, 1904, стор. 377–378.