Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ва прості люди. Тому цей випадок зухвалого розбишацтва і записав автор у свій літопис.

На Україні в середні віки католицтво було релігією переважно панівних класів — польської шляхти і магнатів, православ'я — релігією залежного від Польщі українського народу, головним чином, простого люду.

В період феодалізму класова боротьба виступала під оболонкою релігійної боротьби. У ставленні польського уряду до православ'я відбивалася його політика по відношенню до українських народних мас.

Львівський літопис і Острозький літописець містять відомості про події з історії національно-релігійної боротьби на Україні в XVI — першій половині XVII століття. Наступ польських феодалів на українське населення відбувався в союзі з католицькою церквою, яка сама була одним з найбагатших феодальних землевласників і одночасно з економічною експлуатацією здійснювала також ідеологічний тиск на українське православне населення, щоб шляхом окатоличення і ополячення відірвати його від братнього російського народу та цілком підпорядкувати польським магнатам і шляхті.

Обидва літописи містять чимало фактів, в яких розкривається боротьба українського народу проти польсько-шляхетських експлуататорів, що на Україні, як і в інших країнах, за визначенням Ф. Енгельса, хоч і була релігійною за формою, але мала яскраво виявлений соціальний, класовий характер[1]. Автор Львівського літопису записав шість звісток, що стосуються релігійної боротьби. Острозький літописець містить таких звісток чотирнадцять. Автор Острозького літописця у своєму творі частково відбив той сектантський рух, який точився в Польщі в XVI столітті. Особливо цікава звістка цього літопису під 1534 роком: «Секта новокрещенцов, коториї бул головою Ганусь, кравець, менился кролем ізраїльським, а товариш єго звался духом святим»[2]. Відомо, що нарівні з бюргерськими сектами, які лише домагалися дешевої церкви, не виступаючи проти церкви взагалі, існували також секти, що відбивали інтереси селян та плебеїв, як найбільш революційної частини середньовічного суспільства[3]. Секта новохрещенців була поширена як на Сході, так і на Заході, головним чином, серед селян та міських плебеїв. Вона протестувала проти церковного авторитету та феодального устрою, втіленого в католицькій ієрархії. Характерно, що головою секти був кравець, виходець з міського ремісничого населення. В цьому ж літопису під 1540 роком зафіксовано жорстоку розправу з сектанткою Малхеровою, райчиною, яку за прина-

48

  1. Ф. Енгельс, Селянська війна в Німеччині, К., 1954, стор. 31.
  2. Див. стор. 126.
  3. Ф. Енгельс, Селянська війна в Німеччині, стор. 33–34.