Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зберегти цілковиту безсторонність по відношенню до обох воро­гуючих між собою партій та дивиться на всі людські вчинки з висоти загальнолюдської справедливості, він, одначе, дав до­сить яскравий і правдивий опис подій і вчинків єзуїтки Острозь­кої. Розповівши про страту на плацу під час ярмарку прирече­них на смерть і про те, що інших віддано на поруки, поки шля­хтичі таємно порадяться, якої кари їм завдати, автор відверто зазначає:

Больше убогих там єсть виноватий
І предше згинет, ніжлі богатий,
Хто зась ліпше пінязьми заложить,
Той ся не трвожить[1]

Твори Острозький літописець і «Лямент» допомагають нам повністю відтворити справжнє обличчя єзуїтської фанатички Анни Алоїзи Острозької.

Автор Львівського літопису у звістці під 1637 роком описує приклад фанатичної ненависті польських магнатів до українсь­кого населення, яка виявилася в діях Фоми Замойського, коронного канцлера. Цей магнат ніколи не приховував своєї во­рожнечі і ненависті до українського народу. Вже будучи смер­тельно хворим, він довідався про дії польської армії проти селянсько-козацьких повстанців під проводом Павлюка і висло­вив жаль, що «без єго волі важилися того: «Бо скоро я встану с тої хороби, я тоє поганство знесу, а єжелі умру, навіки їм ні­хто нічого не вчинить». І так розгнівавшися, жеби пророчество єго сполнилося, умер»[2]. Крім ненависті до українського народу, в наведених словах Замойського відбивається розуміння ним зростаючих сил українських повстанців та висловлюється сум­нів у спроможності польської влади подолати український на­род, що піднявся на повстання.

Автор Острозького літописця розповідає про українських магнатів, що з класових міркувань перейшли в католицтво. 1636 року князь Владислав Домінік Заславський, рід якого давно відступився від православ'я і українського народу, успадкував­ши численні володіння князів Острозьких, рід яких вимер, не­гайно запровадив у Острозі унію[3], явно намагаючись вислужи­тися перед католицькою церквою і польсько-магнатським уря­дом. Своє ставлення до цієї події автор літопису виявив у оцінці вчинку одного священика: «Міщане міли надію на отца Стефана пречиського, хотіли при нім опертися, яко при мурі, же чоловік бул побожного житія, безженний і научений по-латині, по-гречеськи. А он наперед всіх приял унію»[4].

  1. П. Житецький, вказ. праця, стор. 23.
  2. Див. стор. 118.
  3. Див. стор. 139.
  4. Там же.