Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

в тому числі Перемишль, Радимно, Ярослав, Переворськ, Ланцут та ін.[1]. За свідченнями джерел, татари тоді «людей же о сто тысячей в плен поведе, и распродав татаром и турком. И бе в то время видити полно руси и ляхов в Татарех, Греции, Фракии и Македонии, кроме сих, их же зде безчисленное множество в плененной стране лежаше побитых, такожде и по путех»[2]. У липні того ж року «приидоша татаре и такожде без милости пакости сотвориша огнем и мечем на Подолю и Волыню…, попленивше землю і поведше безчисленное множество християн в плен»[3]. У тому ж році пізньої осені через Молдавію на Поділля вторглися турки «тысячей семьдесят, иже начаше около Днестру, около Галича, Жидачева, Дорогобича, Самбора огнем и мечем поплениша»[4]. Лише люта зима врятувала країну від остаточного розорення її ворогами, яких від морозу загинуло близько сорока тисяч; решту молдавський господар Стефан «поби для корис­тей…, поведающе царю турецькому, яко ляхи постигоша и избиша их»[5]. Польська армія, як показав хід подій, була зовсім не­ здатною вчинити загарбникам будь-який дійовий опір. Про стан польської армії говорить той факт, що хоч король Ян Ольбрахт звелів всій шляхті зібратися біля Сандомира для опору тата­рам, «они же собирахуся и собравшеся людей [тобто місцевих українських селян.— О. Б.] лупиша»[6]. М. Бельський з власти­вою йому прямотою свідчить, що польські шляхтичі, незважаючи на наказ короля, свої війська «leniwo zbierali» і татари з вели­кою здобиччю в цілості повернулися в Орду. Довідавшись про відхід татар, «naszy do domu sie też wrócili, gdy mało mniejszą niżli tatarow szkodę, zwłaszcza w sendomierskiej ziemi, poczy­nili»[7],— з гіркотою заключає M. Бельський.

Траплялося, що боротьба Російської держави проти Польщі, яка загарбувала українські землі, мимоволі утруднювала ста­новище на території України. Саме так трапилося 1518 року. Битва під Сокалем, про яку згадується під цим роком у Львів­ському літопису[8], за звістками «Хроніки» М. Бельського, пов'язана з такими обставинами. Московський князь Василій III Іва­нович, намагаючись відібрати від Польщі західноукраїнські землі, загарбані польськими і литовськими феодалами, вишуку­вав різні засоби для здійснення своїх планів. З цією метою він дійшов згоди з перекопським ханом Магметом Гереєм, який на­

  1. Полное собрание русских летописей, т. II , СПб., 1843, прибавление, стор. 361.
  2. Там же.
  3. Там же.
  4. Там же.
  5. Там же.
  6. Там же.
  7. Наші теж додому повернулися, коли небагато менше ніж татари шкоди, особливо в Сандомирській землі, заподіяли» (М. Бельський, Хроніка, стор. 904).
  8. Див. стор. 100.