в тому числі Перемишль, Радимно, Ярослав, Переворськ, Ланцут та ін.[1]. За свідченнями джерел, татари тоді «людей же о сто тысячей в плен поведе, и распродав татаром и турком. И бе в то время видити полно руси и ляхов в Татарех, Греции, Фракии и Македонии, кроме сих, их же зде безчисленное множество в плененной стране лежаше побитых, такожде и по путех»[2]. У липні того ж року «приидоша татаре и такожде без милости пакости сотвориша огнем и мечем на Подолю и Волыню…, попленивше землю і поведше безчисленное множество християн в плен»[3]. У тому ж році пізньої осені через Молдавію на Поділля вторглися турки «тысячей семьдесят, иже начаше около Днестру, около Галича, Жидачева, Дорогобича, Самбора огнем и мечем поплениша»[4]. Лише люта зима врятувала країну від остаточного розорення її ворогами, яких від морозу загинуло близько сорока тисяч; решту молдавський господар Стефан «поби для користей…, поведающе царю турецькому, яко ляхи постигоша и избиша их»[5]. Польська армія, як показав хід подій, була зовсім не здатною вчинити загарбникам будь-який дійовий опір. Про стан польської армії говорить той факт, що хоч король Ян Ольбрахт звелів всій шляхті зібратися біля Сандомира для опору татарам, «они же собирахуся и собравшеся людей [тобто місцевих українських селян.— О. Б.] лупиша»[6]. М. Бельський з властивою йому прямотою свідчить, що польські шляхтичі, незважаючи на наказ короля, свої війська «leniwo zbierali» і татари з великою здобиччю в цілості повернулися в Орду. Довідавшись про відхід татар, «naszy do domu sie też wrócili, gdy mało mniejszą niżli tatarow szkodę, zwłaszcza w sendomierskiej ziemi, poczynili»[7],— з гіркотою заключає M. Бельський.
Траплялося, що боротьба Російської держави проти Польщі, яка загарбувала українські землі, мимоволі утруднювала становище на території України. Саме так трапилося 1518 року. Битва під Сокалем, про яку згадується під цим роком у Львівському літопису[8], за звістками «Хроніки» М. Бельського, пов'язана з такими обставинами. Московський князь Василій III Іванович, намагаючись відібрати від Польщі західноукраїнські землі, загарбані польськими і литовськими феодалами, вишукував різні засоби для здійснення своїх планів. З цією метою він дійшов згоди з перекопським ханом Магметом Гереєм, який на