правився з військом, що налічувало сорок тисяч чоловік, у польські володіння. В той же час з другого боку князь Василій з своїми військами мав вступити в руські землі, загарбані Литвою. Татари в липні місяці вступили в Поділля і Волинь, переправилися через Західний Буг і просувалися через Львівське, Бельзьке та Любельське воєводства. Польські і литовські війська зібралися в незначній кількості вже тоді, коли татари поверталися назад, захопивши багато полонених та велику кількість худоби. Невигідне співвідношення сил, бо польських і литовських військ нараховувалося всього близько п'яти тисяч чоловік, а татар було близько вісімдесяти тисяч, непогодженість серед командування польськими і литовськими військами та гарячність молодих воєначальників привели до жорстокої поразки польських і литовських військ. Литовський великий гетьман Костянтин Іванович Острозький, подільський воєвода Мартин Каменецький та коронний маршалок Станіслав Галицький, побачивши поразку польсько-литовських сил, виїхали з армії і заховалися в Сокальському замку[1].
Разом з сумними наслідками союзу московського князя з татарами для боротьби проти польських загарбників, у битві під Сокалем яскраво виявилася нездатність польських військ чинити дійовий опір татарській навалі. Однак вторгнення на Поділля в 1524 році дванадцяти тисяч турків, серед яких було чотири тисячі білгородських та інших татар, польські війська зустріли більш організовано, ніж у битві під Сокалем. Всі польські воєначальники мали щире бажання битися з ворогом, але, як зауважує М. Бельський, гетьман Микола Фірлей попереджував, щоб вони не були «barzo gorący», пригадуючи їм невдачу під Сокалем у 1518 році. Цього разу навала турків і татар була з успіхом відбита польськими військами[2].
Далі автор Львівського літопису відмічає напади татар на Україну під 1558, 1567, 1575, 1588, 1590, 1594, 1618, 1619, 1620, 1621 і 1633 роками[3]. Переважна більшість звісток про ці напади надто лаконічна: «1558. Зимі татаре були на Подолю», «1567. Татаре були на Подолю» і т. д. Лише події 1619 та 1620 років автор літопису описав ширше, виявив своє ставлення до подій та відвів у боротьбі проти татар і турків відповідне місце українським козакам. Особливо яскраво це виявилося в опису битви під Цецорою. Восени 1620 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський, маючи в своєму розпорядженні незначні сили, вирішив вступити в Молдавію і встряв у війну з Туреччиною, в якій зазнав жорстокої поразки у битві під Цецорою. Це примусило польську армію панічно відступити, але, наздогнана за дві милі від Могилева на Дністрі, вона 7 жовтня (н. ст.) бу-