Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/59

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

правився з військом, що налічувало сорок тисяч чоловік, у поль­ські володіння. В той же час з другого боку князь Василій з своїми військами мав вступити в руські землі, загарбані Лит­вою. Татари в липні місяці вступили в Поділля і Волинь, пере­правилися через Західний Буг і просувалися через Львівське, Бельзьке та Любельське воєводства. Польські і литовські війсь­ка зібралися в незначній кількості вже тоді, коли татари повер­талися назад, захопивши багато полонених та велику кількість худоби. Невигідне співвідношення сил, бо польських і литовсь­ких військ нараховувалося всього близько п'яти тисяч чоловік, а татар було близько вісімдесяти тисяч, непогодженість серед ко­мандування польськими і литовськими військами та гарячність молодих воєначальників привели до жорстокої поразки польсь­ких і литовських військ. Литовський великий гетьман Костянтин Іванович Острозький, подільський воєвода Мартин Каменецький та коронний маршалок Станіслав Галицький, побачивши поразку польсько-литовських сил, виїхали з армії і заховалися в Сокальському замку[1].

Разом з сумними наслідками союзу московського князя з та­тарами для боротьби проти польських загарбників, у битві під Сокалем яскраво виявилася нездатність польських військ чини­ти дійовий опір татарській навалі. Однак вторгнення на Поділ­ля в 1524 році дванадцяти тисяч турків, серед яких було чотири тисячі білгородських та інших татар, польські війська зустріли більш організовано, ніж у битві під Сокалем. Всі польські воє­начальники мали щире бажання битися з ворогом, але, як зау­важує М. Бельський, гетьман Микола Фірлей попереджував, щоб вони не були «barzo gorący», пригадуючи їм невдачу під Сокалем у 1518 році. Цього разу навала турків і татар була з успіхом відбита польськими військами[2].

Далі автор Львівського літопису відмічає напади татар на Україну під 1558, 1567, 1575, 1588, 1590, 1594, 1618, 1619, 1620, 1621 і 1633 роками[3]. Переважна більшість звісток про ці напа­ди надто лаконічна: «1558. Зимі татаре були на Подолю», «1567. Татаре були на Подолю» і т. д. Лише події 1619 та 1620 років автор літопису описав ширше, виявив своє ставлення до подій та відвів у боротьбі проти татар і турків відповідне місце укра­їнським козакам. Особливо яскраво це виявилося в опису битви під Цецорою. Восени 1620 року великий коронний гетьман Ста­ніслав Жолкевський, маючи в своєму розпорядженні незначні сили, вирішив вступити в Молдавію і встряв у війну з Туреччи­ною, в якій зазнав жорстокої поразки у битві під Цецорою. Це примусило польську армію панічно відступити, але, наздогнана за дві милі від Могилева на Дністрі, вона 7 жовтня (н. ст.) бу­-

  1. М. Бельський, Хроніка, стор. 1007— 1009.
  2. Там же , стор. 1027— 1028.
  3. Див. стор. 101, 102, 104, 105.