ла розбита наголову турецько-татарськими військами. У цій битві Ст. Жолкевський загинув, а польний гетьман С. Конецьпольський і ряд інших визначних осіб, в тому числі і князь С. Корецький, потрапили до турків у полон. Автор Львівського літопису так пояснює причини цієї поразки: «Канцлера Жолковського у Волосіх забито і Корецького взято, бо без козаков войну точил, мовил так: «Не хочу я з Грицями воєвати, нехай ідуть до ролі, альбо свині пасти»[1]. Автор літопису розцінив цей вислів як знущання над козаками і на полі рукопису написав: «Шидерство з козаков», тобто глузування, знущання. Не вдаючись в оцінку історичної відповідності наведеного висловлення про козаків, ми аж ніяк не можемо відмовити літописцеві в його палкому патріотизмі та в шануванні козацької гідності. В умовах, коли кількість козаків зростала і козацьке військо щоразу набувало все більшої сили і значення у боротьбі за інтереси українського народу, політичні міркування не дозволили Жолкевському запросити собі на допомогу значні сили козаків. Тому у битві під Цецорою брала участь лише дуже незначна кількість реєстрових козаків. Ця обставина безперечно відіграла серйозну роль у цецорській поразці, що й знайшло своє відображення в літопису.
Зазнавши поразки під Цецорою, польська армія потрапила в несподівано тяжке становище. Знесилена московським і молдавським походами, Польща, стоячи перед лицем грізного ворога, змушена була напружено готуватися до опору і скупчувала свої сили біля кордонів Молдавії. Сейм, що зібрався у Варшаві спеціально для обговорення питань майбутньої війни, одноголосно обрав начальником всіх польських воєнних сил досвідченого у військовій справі віленського воєводу, великого гетьмана Литовського князівства Яна Кароля Ходкевича. В армію виїхав королевич Владислав, який проїздом відвідав Львів і, пробувши тут кілька днів, з шеститисячним загоном війська вирушив далі. 26 вересня до Львова приїхав також польський король Сигізмунд III і очікував там закінчення походу. Разом з тим, польський уряд змушений був звернутися до українських козаків з пропозицією взяти участь у війні проти турків. Український народ розумів, що турки несуть поневолення в першу чергу Україні. Скликана в Сухій Діброві широка козацька рада, в якій брало участь також православне духовенство, схвалила рішення про негайний виступ на боротьбу проти турків. На чолі українських козаків став Петро Конашевич-Сагайдачний, який відзначався полководницьким мистецтвом і особистою хоробрістю. Українські козаки в кількості сорок тисяч чоловік на чолі з Сагайдачним у битві під Хотином відіграли вирішальну роль у поразці п'ятдесятитисячної турецької армії, після чого
- ↑ Див. стор. 104.
