Туреччина змушена була підписати з Польщею так званий Хотинський мир 1621 року. Автор Львівського літопису відмічає успіх у цій битві українських козаків, а також визнання козацьких заслуг польським королем: «І так за помоччю божиєю а за стараннем козацьким сталося, где видячи старання їх, сам признал їм рицерство, і отримали звитязтво великое»[1].
Витримавши величезний натиск ворожих сил в укріпленому таборі під Хотином, Польща добилася почесного миру. Втрати польської армії і українських козаків були дуже великі. Під час облоги хотинських укріплень помер начальник польських військ Ян Кароль Ходкевич. Серед різних версій просмерть гетьмана українських козаків Петра Конашевича-Сагайдачного версія Львівського літопису про поранення його у битві під Хотином може бути найімовірнішою[2], оскільки цей документ складено в час найближчий до подій. Поранений отруєною стрілою під Хотином, Сагайдачний помер 10 квітня 1622 року в Києві. Після закінчення Хотинського походу польська армія, яку від неминучого розгрому врятували українські козаки, і яка понесла величезні втрати в людях, опинилася у винятково тяжкому становищі. Але понесені жертви допомогли розтрощити силу турецької могутності.
Слід зазначити, що похід турецького султана Османа II проти Польщі і поразка турецької армії під Хотином, що коштувала польській армії і українському козацтву величезних жертв і втрат, мала винятково важливе значення не лише для Польщі і України, але й для всього слов'янства. Справа в тому, що в першій чверті XVII століття Туреччина ще вважалася непереможною державою, яка чисельністю і організацією своїх військових сил і засобів боротьби перевищувала всі найбільші держави Європи, Азії і Африки. В Хотинській битві було одержано вирішальну перемогу над грізним до того часу ворогом прогресивної частини людства — мусульманською Туреччиною, яка відповідно до політики, заснованої на вченні корана, намагалась підкорити собі весь християнський і, в першу чергу, слов'янський світ. Щоправда, ця перемога ще не була остаточною, але вдала відсіч у цій битві наступальним діям Туреччини знаменувала собою послаблення могутності ісламської держави, яка, хоч і поволі, але явно почала йти до занепаду і відсуватися на політичній арені Європи на другорядне місце. Важливість цієї події дає підставу вважати, що літописець не випадково приділив їй — в порівнянні з іншими — так багато уваги.
Автор Острозького літописця відмітив напади татар і турків на Україну під 1512, 1516, 1519, 1524, 1527, 1532, 1534,
