Торкаючись війни Росії проти шляхетської Польщі 1632 — 1634 років, автор Львівського літопису дає дуже цінну за своєю об'єктивністю характеристику становища російської армії під Смоленськом. У звістках під 1634 роком він свідчить, що «Шагін [Шеїн], гетьман московський, з войськом великим окопался у острожку противко короля, которий бул барзо оборонний, с которого ся боронил, же не могли їм що чинити», але Шеїн, почувши, що до поляків прибули підкріплення на чолі з королем, «перестрашившися і мусил ся поддати»[1]. Операціями проти польської армії тоді керував російський воєвода М. Шеїн. Близько десяти місяців польські війська були обложені в Смоленську, Змучені голодом та стомлені до знесилення, вони вже були готові капітулювати. Та прибуття під Смоленськ свіжих польських сил докорінно змінило обстановку. Владислав відбив війська Шеїна від Смоленська та примусив їх окопатися, внаслідок чого російська армія з облягаючої перетворилася в обложену. Будучи відірваними від баз постачання, російські війська опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Шеїн змушений був капітулювати, але виговорив право вивести свої війська в кількості близько десяти тисяч недоторканими. Російський цар Михаїл Федорович стратив Шеїна, звинувативши його в зраді[2]. Автор Львівського літопису справедливо вважав, що російський цар, який на Щеїна «велике уфанє [надію] міл», але після капітуляції російської армії «мусил юж і сам склонитися до примир'я і учинил примир'я», просто «сам ся на Шагіну помстил (підкреслено мною.— О. Б.), которого із єго народом вигубил»[3]. Правильне розуміння літописцем подій Смоленської війни свідчить про його хорошу обізнаність у військовій і політичній обстановці, що створилась було тоді для Росії. За тих обставин рішення Шеїна про капітуляцію не відіграло вирішальної ролі в подіях, що привели до Поляновського миру 1634 року.
Автор Острозького літописця порівняно більше приділив уваги подіям в Росії і взаємовідносинам між Польщею та Росією. Цікаво, що перший запис у літопису під 1500 роком присвячено успішним діям Російської держави проти Польщі: «Москва Сівер землю взяла, Путивль, Дорогобуже, Торопець і іншії міста»[4]. Під 1509 роком подана звістка про те, що «князь великий московський міста зацного і славного Пскова обітницями достал і звон великий, котрим на гвалт звонено, до Москви отпровадил»[5], що в тодішніх умовах мало дуже важливе значення, оскільки було покінчено з незалежністю Пскова і здійснювалося
