оцінку діям польських інтервентів, з гнівом і презирством охарактеризувавши те становище, в якому опинилися загарбники в обложеній російською народною армією Москві. Автор Острозького літописця не виявив чітко свого ставлення до польської інтервенції в Російську державу, хоч віч був сучасником подій, або описував їх незабаром після того, як вони відбувалися. Більше того, він, мабуть, не зміг зовсім звільнитися від впливів польського оточення. Працюючи над звістками за ці роки, літописець продовжував вживати звороти, властиві для нього в першій частині літопису, коли він перебував під впливом «Хроніки» М. Бельського. Наприклад, у звістці під 1608 роком він писав, що «князь московський наших [підкреслено мною.— О. Б.] за посланням короля єго милості пана Мнішка і іних повипускал»[1]. І взагалі, звістки про інтервенцію в Російську державу цей літописець подав у досить лагідних по відношенню до поляків тонах. Однак, судячи по змісту Острозького літописця в цілому, це не заважало його авторові бути на боці свого українського народу і сміливо засуджувати неподобства, які чинила польська шляхта по відношенню до православного українського, білоруського і російського трудящого населення, що перебувало під владою та визиском магнатсько-шляхетської Польщі і католицької церкви.
Обидва літописці цікавилися подіями, зв'язаними з Молдавією, з якою український народ прагнув підтримувати добросусідські відносини. Польські феодали уперто намагалися прибрати Молдавію і Волощину до своїх рук. Замість того, щоб дійти з Молдавією згоди і разом боротися проти спільного ворога — турецько-татарських загарбників, польський уряд намагався порядкувати в Молдавії за допомогою своїх ставлеників, яких він просував на посаду молдавських господарів.
Посягання Польщі на Молдавію завжди завдавало великої шкоди українському народові, бо географічне положення України перетворювало її в плацдарм боротьби між Польщею і Молдавією. Вище вже говорилося про спустошливий напад на Україну турків і татар у 1498 році, яких сюди направив молдавський господар Стефан III Великий, що мстився польському королю Яну Ольбрахту за напад на Молдавію[2]. Яскравим прикладом втручання Польщі у внутрішні справи Молдавії є події, про які автор Львівського літопису під 1562 роком коротко записав: «Домшу, господаря волоського, стято»[3]. Подію, що передувала цьому факту, автор Острозького літописця відмітив під 1563 роком: «Того же року деспот стят»[4]. На цей раз Польща намагалася прибрати Молдавію до своїх рук за допомогою
