робрий захист кордонів Литви… дав їм [козакам.— О. Б.} багато громадських вольностей разом з землями нижче дніпровських порогів, де вони збудували місто Черкаси»[1], та Стефана Баторія, який «дав їм королівський прапор, бунчук, булаву і печать»[2], фактично визнав українське козацтво як окремий суспільний стан, близький за своїм становищем до дрібної шляхти. Польська шляхта розуміла справу так, що козаки в складі Речі Посполитої створюють свою державу. Цей факт підтверджувався в різних польських документах, в одному з яких про козаків говорилося, що вони «ані магістратів в містах, ані старостів, ані гетьманів не слухають, сами собі права складають, сами урядовців і вождів становлять і немов у великій республіці іншу республіку творять»[3]. Ще з більшою тривогою говорить польська шляхта про українських козаків в іншому документі: «Забувши віри і підданства, становлять собі окрему республіку…, вся Україна від них завойована, шляхтич в домі своєму не вільний, в містах і містечках його королівської милості все управління, вся влада при козаках, присвоюють собі суд, встановлюють права»[4].
Українське козацтво, як військова сила, особливо прислужилося українському населенню та населенню Польщі й Литви своєю боротьбою проти нападів татар і турків, з якими польський уряд своїми силами не міг впоратися. Одночасно українські козаки почали все частіше виступати проти польсько-шляхетських експлуататорів та брати активну участь у селянських антифеодальних повстаннях. Запорізьке козацтво у своїх діях дедалі більше не рахувалося з польським урядом, самостійно вело війни з сусідніми державами, приймало іноземних послів та укладало з ними угоди. Однак польський уряд не міг примиритися з посиленням українського козацтва і з все зростаючим загальним опором безмежному пануванню магнатів і шляхти на Україні. Польські феодали, намагаючись за допомогою зброї придушити селянсько-козацькі виступи, чинили жорстокий терор, нещадно караючи учасників рухів, особливо ватажків повстань. Перший акт розправи польського уряду над козацькими ватажками, записаний у Львівському літопису і Острозькому літописцю, стосується загибелі Івана Підкови. Під 1577 роком автор Острозького літописця коротко записав: «Того же року кроль Стефан дал Подкову козака ве Львові стяти»[5]. Слід,
- ↑ К. Маркс, Хронологические выписки.— Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 154.
- ↑ Там же.
- ↑ Жерела до історії України-Русі, т. VIII , Матеріали до історії української козаччини, т. І, Документи по рік 1631, Львів, 1908, стор. 285. Цитую в перекладі за книгою: І. П. Крип'якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 56.
- ↑ Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 285.
- ↑ Див. стор. 129.
