«висік двохсотенний гарнізон, що стояв під начальством полковника Маріона, родом француза»[1]. Можливо, що Маріон дійсно одружився у Львові на дочці якогось «пана Дзяного» (Івана), родом італійця (влоха), про що писав літописець. Жорстока розправа над гарнізоном Кодака була, мабуть, викликана надмірними утисками, що чинилися над козаками з наказу начальника гарнізону.
Своїм описом знищення українськими козаками під проводом Сулими польського гарнізону фортеці Кодак і зруйнування самої фортеці літописець підтверджує думку литовського канцлера Альбрехта Радзівілла, який, ставлячись явно по-ворожому до українських козаків, все ж змушений був визнати, що Маріон, мабуть, перебільшив свої повноваження, вийшов за межі своїх прав і «видумав більше: не тільки не давав проходу козакам водою в сусідстві, але й боронив їм ловити рибу і звіря полювати, і непослушних забивав у кайдани ручні і нашийні — двадцять таких держав у в'язниці, а ще більше, судячи по всьому, збирався їх наловити в будучності»[2]. Автор літопису позитивно поставився до зруйнування козаками Кодака, однак він вважав, що з капітаном козаки обійшлися занадто жорстоко і зробив на полі рукопису напис: «Збитки козацькії над капітаном»[3].
Під тим же 1635 роком автор Львівського літопису вмістив звістку про одну з трагічних подій в історії козацтва, коли Сулима та інші козацькі керівники загинули від рук польського уряду в результаті зради частини реєстрових козаків. Автор літопису не намагався приховувати цей сумний факт. Навпаки, з обуренням і властивою для нього прямотою літописець викриває підступність і віроломство зрадників, що виявилися серед реєстровців. Літописець зазначив, що козаки запідозрили небезпеку, тому «они юм [реєстровцям.— О. Б.] не вірили, боячися здради», але пильність їх була недостатньою, тому вони «і не уйшли її»[4]. А на полі рукопису літописець прямо написав: «Присяга здрадливая реєстровців».
Про зраду в справі Сулими говорять пізніші листи козаків. Очевидно, частина реєстровців пішла на угоду з польським королем і погодилася доставити до нього Сулиму. Останній, мабуть, заховався було в Запорізькій Січі, тому що у відповіді козацьким послам, які доставили Сулиму і його товаришів у Варшаву, говориться з похвалою, що козаки «своєвольників добувши, човни попалили, кіш знищили, армату звідти забра-
