мому таборі нараховувалося «певно три тисячі трупів», та ще багато було побитих за табором»[1]. Під час пізнішої реєстрації нараховано убитих у цій війні повстанців близько 6000 чоловік[2]. Слід зазначити, що звістка літопису про участь у цій війні С. Лаща відповідає дійсності, що він справді брав участь у битві під Кумейками[3], а також, що дати подій подано в літопису вірно: сутички розпочалися 5 грудня, а сама битва відбулася 6 грудня 1637 року[4]. Очевидно, автор літопису був у достатній мірі обізнаний з фактами, що стосуються повстання 1637 — 1638 років.
Звістки Львівського літопису під 1638 роком стосуються подій, що мали місце на Україні після поразки повстанців під Кумейками в грудні 1637 року. Розповідь про видачу козаками польському командуванню Павлюка і Томашика, яких було скарано, відповідає даним інших джерел[5]. Літописець крім того наводить зворушливий факт про Сахна Черняка, «которий ся їх ужаловавши, сам поїхал з ними добровольне. І так їх постинано»[6]. Опис подій 1638 року не містить якихось особливих фактичних даних, але в літопису надзвичайно яскраво змальовано загальне становище на Україні в той час і показано войовничий настрій повсталих народних мас. Незважаючи на поразку під Кумейками і жорстоке покарання ватажків повстання, становище в країні не змінилося. Як розповідає автор літопису, народні месники не припинили боротьби, бо «на Україні козаки броїли і ляхом деспекти чинили, німцов як мух били, міста палили, жидов різали, як кур, мніхов у костелах палили єдні, а другії гумна молотили, їздячи стада займовали, м'яса до бочок солили, живность собі готовали»[7]. Незважаючи на те, що авторові доводилося розповідати про досить сумні факти, однак літописець не втратив властивого його мові гумору, і розповів про окремі факти соковитою народною мовою: «А потом, под'їхавши под лядський обоз, вшисткі коні займили, же небожата ляхи, поверши пиху, мусили піхотою ходити»[8].
Хоч обстановка на Україні в той час була досить тяжка, однак літописець описує події в бадьорих тонах, прагнучи показати, що ініціатива і перевага були весь час у козаків: «Ляхи, обачивши, що зле, почали для бога о ратунок просити. І так почали уїздити і на три обози становилися, бо ся бояли. А козаки стали і оточилися так потенжне, хотяй би кілька літ їх
