доставали, то би їх не достали»[1]. Та козаки, за словами літописця, не обмежувалися лише пасивною обороною: «І так що раз то ляхов в луках штук учинили, хотяй сами хлопи, бо ся сами ляхи раховали, же мовили: «Не помнимо нігди такої потреби у чужих землях, жеби так шляхти, корунних панов погинуло, як ту»; і далі літописець наводить дані про втрати поляків: «Же самого товариства, ротмістров, поручников — шестсот, опроче пахолков, опроче німцов, що їх барзо много погинуло»[2]
Історичні джерела свідчать, що незважаючи на героїчні зусилля повстанців, вони не могли перемогти регулярні, добре озброєні частини польської армії. Потоцькому вдалося розгромити повстанців і учинити над ними жорстоку розправу. Тисячі простих людей було порубано, четвертовано, покалічено. Та літописець не може примиритися з таким станом речей. Показавши втрати поляків, літописець продовжує: «І остаток би бул вигинул, же юж ізложивши встид на сторону, хотіли би назад, але ніяк було, а хотяй ся хто збирал там їм на помоч, неспоро було»[3].
«Ординація війська запорізького реєстрованого» була нав'язана козакам польським урядом в результаті перемоги над повсталими українськими селянами і козаками. Вона обмежила кількість реєстрових козаків до 6 тисяч чоловік, ліквідувала виборність старшин і суду, запровадила призначення старшого комісара, полковників та єсаулів польським урядом лише з шляхти і т. д. Але літописець представляє справу так, начебто поляки, «почали примир'я просити»[4], хоч дальше він правильно викладає зміст основних положень ординації. Літописець також наводить досить точну дату перемир'я: «І так заперли згоду перед лядськими святи»[5], тобто перед католицькою пасхою, яка 1638 року припадала на 4 квітня, а сейм, що схвалив ординацію, відбувався з 10 березня до 1 травня 1638 року.
Як бачимо, автор Львівського літопису описує події, зв'язані з повстанням 1637 — 1638 років під керівництвом Павлюка, з цінними подробицями, які допомагають краще уяснити становище в цей період селян і козаків, зрозуміти, які причини примусили їх зі зброєю в руках відстоювати свої права і добиватися справедливості. Опис подій подано живою, образною народною мовою. Тут літописець виступає як справжній патріот, що яскраво виявив свою прихильність до інтересів повсталого українського народу і непримиренну ненависть до загарбників і гнобителів.
