улици, шановна перекупка, всі порядні й шановні“,
Хвилю трівала мовчанка, ґраф спід брів глядів на Седрика, нові гадки снувалися по його голові, вагався ще, застановлявся, у кінці закликав:
„— Ходи но сюди, хлопче!“
Седрик підбіг до діда.
„Що ти зробив би“ — спитав ґраф — „колиб ти був на моїм місці і прийшов до тебе ректор у сій справі; адже ти зрозумів, про що ходить?“
Ректор Мордент затримав віддих у груди і слухав, що з того вийде. Надто добре знав старого пана, щоби міг увірити, що серце його так скоро відмінилося і стало чуле. Се була фантазія панська, що могла легко справити багато добра або зла.
В сій хвилі подобалося йому зложити владу в руки дитини; від серця сеї дитини, від її второпности все залежало.
„Но, говори ж“ — повторив ґраф — „що ти зробив би на моїм місці“.
Седрик пестливо положив рученята на рамена діда, похилився до нього і сказав:
„Колиб я був великий, зрілий, колиб був на місці дідуня, то позволив би сьому Гуґонови відложити сплату на кілька місяців… і… і ще дав би йому гроший на вино і на те все, чого потрібує для хорої жінки й дітий. Але щож я можу зробити? Я ще малий“. Замовк на хвилю, відтак докінчив стиха, майже несміло: „Дідуньо такий богатий, може се в одній хвилі зробити.
„Го, го, дивіться на нього, так зараз в одній хвилі!“ — повторяв се, однак без гніву, навіть із видимим задоволеннєм.
„Абож дінуньо не має права розказати тому панови Нюїкови? Не знаю, хто то такий?