„То я так завсігди думаю про щастє инших?“ — повторив ґраф.
„А вжеж“ — сказав хлопчик, а по хвилі мовби вагаючися, додав: „Є однак люди, що мають дивне поняттє про ґрафів, і так межи иншими й пан Гобз, але мушу до нього написати, що дуже помиляється“.
„А якеж то він має поняттє про ґрафів?“ — спитав старець,
„Пан Гобз думав… але він не знав, судив лише по часописах і думав… лише нехай дідуньо не бере того до серця… він думав, що всі ґрафи і великі пани се негідники. Але пан Гобз не був би сього говорив, наколи би був знав дідуня. Мушу як найскорше до нього написати, щоби пізнав свою помилку“.
„І щож ти йому напишеш?“
„Напишу“ — скрикнув Седрик із захватом — „що нема світі ліпшого, благороднійшого, ані більше великодушного чоловіка, як ґраф, мій дідуньо і що всіми силами буду старатися наслідувати його!
„Наслідувати мене!“ — повторив ґраф дивним голосом і зір його з загадочним поглядом спочив на гарнім, покраснілім лиці сидячого побіч нього хлопчика. Та скоро відвернув очи в иншу сторону, блеск перестраху пробіг по його суворім лиці, а очи в задумі гляділи на дерева парку, озолочені промінями сонця.
„О так“ — говорив малий льорд — „я рад наслідувати дідуня, і — додав смирно — старатися буду про се всіма силами“.
Підчас сього повіз мчав скоро алєями парку в тіни величавих, розлогих ильм і кленів. Перед