Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 10 —

не чув прикрих, простацьких слів. Отець промовляв до матери з найбільшою добротою і насолодою, окружав її сердечним стараннєм, а синок силкувався у всім наслідувати вітця.

Коли отже зрозумів, що укоханий отець уже не верне, коли спостеріг глубоку журу матери, постановив собі в душі, що доложить усяких заходів, щоби лише її потішити. Він тепер повинен був про неї думати, коли вона не мала нікого иншого на світі. Ведений сею думкою, сідав на колінах матери, обіймав її, цілував, тулився до неї; ся гадка не опускала його ані на хвилю, коли збирав забавки, книжки з образками, зносив те все на софку, де мати сиділа і задавав їй ріжні запити. Був іще дитиною і нічого иншого не вмів придумати, а одначе те, що робив, приносило велику потіху бідній матері.

„О, Катерино,“ — говорила п. Ерель до старої, вірної слуги — „я відчуваю, що се дитя розуміє мене, поділяє моє горе і раде би принести мені пільгу. Що то за неоцінене серденько, що за второпність у сім хлопчику.“

І справді, Седрик став правдивим товаришем своєї мамусі, не відступав її ані на крок, займався нею і все про неї памятав. Коли навчився плавно читати, найбільшою його приємністю було читати їй голосно на перед книжечки зі своєї діточої бібліотечки, а потім й инші поважнійші, а навіть часописи. Згодом повернула живійша краска на бліде лице молодої вдовиці і нераз зачувала Катерина до кухні її веселий сміх, коли Седрик сказав щось забавне.

„Бож то дійсно незвичайна дитина,“ — говорила Катерина до властителя корінного склепу — „так зовсім виглядає, немов би мало розум зрі-