у найсердечнійших взаєминах. А ґрафа счудувало се й мусів слухати милого щебету невинної дитини, а навіть розпогодив трохи лице. Тома знає старого бурмила наскрізь, отже каже, що ґраф мусить бути у душі дуже задоволений з такого внука, бо то має бути дитя і гарне й добре уложене і розумне, як рідко.
Блискавкою рознеслася також по околиці справа державця Гуґона. Ректор Мордент розповів своїм підчас обіду про свій побут у замку. Служниця повторила се в кухні, а звідти вість рознеслася дальше; в день ярмарку, як лише Гуґон появився на торзі, обступили його знакомі й незнакомі, засипуючи питаннями, а він кождому показував сей лист із підписом малого льорда, лист, що був для нього найціннійшим документом.
Протягом кількох днів сільські господині ні про що инше не говорили, як лише про ті важні події. Цікавість жінок перейшла і на мужів, тому й не дивно, що в найблизшу неділю юрба людий спішила до костела, щоби побачити героя тих чудних оповідань. У кінці малий льорд був особою незвичайно важною для тутешних мешканців. Таж то він мав стати колись паном і власником тих розлогих сіл, від нього буде залежати їх доля і доля їх родин. Уже нині був він для них будучим ґрафом Дорінкорт.
Старий ґраф опускав деколи богослуженнє недільне, але нині задумав поїхати до костела. Мила була йому гадка, що всі погляди будуть звернені на його лавку, коли засяде в ній в товаристві свого нового наслідника. Його гордість була задоволена. Льорд Фонтлєрой приносив йому честь, міг ним похвалитися.
