а старанне вихованнє, що проявлялося в кождім його слові чи русі, доповняли решти. Чим більше пізнавав хлопчика, тим більше вражала його ся второпність, понятливість, злучена з простодушністю й дитинною несвідомістю всього, що тикалося його нового становища в світі. Се підхлібляло гордині старця, бо уявляв собі, що сі незвичайні прикмети є доказом високого роду і шляхотної крови. І не здаючи собі справи з сього, що діялося в його душі, ґраф почав привязуватися до сеї дитини, яка оказувала йому стілько сердечного співчуття. І се не задля милосердя над Гуґоном віддав тоді судьбу його в руки внука, лише мила була йому гадка, що сей внук позискає завчасу загальну любов. І для сеї самої причини поїхав із ним до костела. Знав, яке вражіннє зробить поява гарного хлопчика о ясних кучерях й очах повних лагідного чару; не сумнівався, що кождий, глянувши лише на нього, подумає: „Се викапаний отець!“ А памятав добре, як то давно про наймолодшого сина говорили, коли показався разом з иншими: „Сей один виглядає на пана“. Ґраф Дорінкорт був гордий і хотів як раз задоволити свою гординю, коли представив зібраним у костелі свого гарного внука.
Кілька день перед тим відбулася перша проба їзди на буланім куцику. Ґраф забув навіть про гостець, так був захоплений відвагою Седрика. Хотів бути при першій лєкції і на його приказ ґром Вількінс привів коника о блискучій шерсти перед вікно бібліотеки. Старець бачив нераз, як діти, що їх перший раз посадили на коня, кричали, дерлися під небеса зі страху й не легко можна їх було втихомирити, тому був цікавий, як буде заховуватися його внук при сій нагоді.