хай Ваша Достойність піднесеться трошки в стреманах.
„Під… підношуся і… ні… чого не помагає“.
Підносився дійсно, але не досить справно, тому підскакував на сідлі й опадав разураз, що не надто миле справляло вражіннє. Лице йому горіло, прів і ловив віддих, але сидів просто й не затримав коника. Старець устав, вихилився за вікно й глядів за ним, аж поки оба їздці не зникли серед дерев алєї. Коли по кількох мінутах вернули, Седрик їхав на переді, лице мав розпалене, уста затиснені, але не стратив фантазії і їхав дальше, випереджаючи Вількінса.
„Стій“ — закликав ґраф — „дежто твій капелюх?“
Вількінс діткнувся правою рукою свого капелюха і відповів у заступстві самого льорда:
„Впав на скруті алєї. Його Достойність не хотів затримуватися й капелюх лишився на землі“.
„Як на перший раз“ — сказав ґраф з відзвуком тріумфу до машталіра, льорд Фонтлєрой не зле списався, не боїться коня",
„О зовсім не боїться“, — відповів Вількінс „мені здається, що льорд Фонтлєрой нічого не боїться. Я вже не одного малого панича вчив їздити кінно, але такого смільчака як Його Достойність, ніколи ще не бачив“.
„Може спічнеш тепер?“ — сказав ґраф до Седрика. — „Мусиш бути втомлений“.
„Я трохи втомився“ — сказав хлопчик, — „бо то страшно трясе. Я не знав, що то так трясе, але вже відпочив і поїду по капелюх“.
Коли хотів би хто вчити Седрика, як має поступати, щоби подобатися ґрафови, не міг би обдумати ліпшого способу над се, що хлопчик робив