Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 119 —

хай Ваша Достойність піднесеться трошки в стреманах.

„Під… підношуся і… ні… чого не помагає“.

Підносився дійсно, але не досить справно, тому підскакував на сідлі й опадав разураз, що не надто миле справляло вражіннє. Лице йому горіло, прів і ловив віддих, але сидів просто й не затримав коника. Старець устав, вихилився за вікно й глядів за ним, аж поки оба їздці не зникли серед дерев алєї. Коли по кількох мінутах вернули, Седрик їхав на переді, лице мав розпалене, уста затиснені, але не стратив фантазії і їхав дальше, випереджаючи Вількінса.

„Стій“ — закликав ґраф — „дежто твій капелюх?“

Вількінс діткнувся правою рукою свого капелюха і відповів у заступстві самого льорда:

„Впав на скруті алєї. Його Достойність не хотів затримуватися й капелюх лишився на землі“.

„Як на перший раз“ — сказав ґраф з відзвуком тріумфу до машталіра,   льорд Фонтлєрой не зле списався, не боїться коня",

„О зовсім не боїться“, — відповів Вількінс  „мені здається, що льорд Фонтлєрой нічого не боїться. Я вже не одного малого панича вчив їздити кінно, але такого смільчака як Його Достойність, ніколи ще не бачив“.

„Може спічнеш тепер?“ — сказав ґраф до Седрика. — „Мусиш бути втомлений“.

„Я трохи втомився“ — сказав хлопчик, — „бо то страшно трясе. Я не знав, що то так трясе, але вже відпочив і поїду по капелюх“.

Коли хотів би хто вчити Седрика, як має поступати, щоби подобатися ґрафови, не міг би обдумати ліпшого способу над се, що хлопчик робив