Звичайно зсідав з коня, підходив до робітників знакомився з ними, розпитував цікаво про ріжні подробиці будови, порівнував спосіб їх роботи з тим, що бачив в Америці, робив і свої замітки та спостереження, які опісля повторяв дідови.
„Я завсігди любив докладно знати, як кожда річ робиться“ — говорив — „бо се добре знатися на всім“.
По відїзді хлопчика робітники розмовляли про нього, повторяли кожде його слово, ніколи однак не жартували з його заміток; усі любили його, витали радісно, любили слухати його звінкого голосу, та бачити перед собою гарного хлопчика з руками в кишенях, що розмовляв із такою повагою і второпністю.
„Такої дитини нема другої на світі“ — говорив один до другого — „бо то й розумне і сміле, без ніякої гордости“.
А коли вечером вернули домів, оповідали жінкам і дітям про малого льорда, жінки повторяли се знакомим і тим способом стався Седрик предметом розмови дооколичних мешканців; повстало про нього багато поговірок, більше або менше правдивих, але на одно всі годилися: що таки найшовся хтось, що зумів зворушити неприступне, тверде серце ґрафа.
Ніхто однак не уявляв собі, як дуже запанувало се нове чуттє в серці ґрафа. З кождим днем більше привязувався старець до одинокої істоти, що йому завірила, горячо любив унука і не таївся з тим ні перед собою, ні перед иншими. Бажав тепер довше жити й діждатися хвилі, коли Седрик виросте на гарного, вдалого молодця, заховуючи всі ті прикмети, що вже тепер зєдну-
