„Перше я мав її завсігди побіч себе. Вечером обіймала мене на „добра ніч“, а рано витала на „добрий день“. Ми могли з собою розмовляти, кілько лише хотіли, не потрібували чекати на означену годину“.
Очи діда і внука стрітилися, обидва мовчали хвилю. В кінци промовив ґраф, іще грізнійше стягаючи сиві брови.
„Чиж ніколи не забудеш про матір?“
„Ніколи!“ — скрикнув хлопчик — „як і вона ніколи не забуде про мене. Тепер я і про дідуня не забув би, а наколи ми мусіли би розлучитися, то дуже тужив би .
„На мою честь“ — скрикнув ґраф, ласкаво споглядаючи на внука — „вірю тобі, хлопче“.
Дивна ся заздрість чим раз більше лучила ґрафа. Любив унука і бажав виключно посідати його серце, а любов дитини до матери дразнила його і гнівала Але рівночасно відчував се, що тут кінчилася його влада, що ніщо не могло змінити, ані спокусити сеї невинної душі, сього правого серця.
Небавом однак наступили нові й важні події, що могутно вплинули на зміну відносин ґрафа до синової, сі події наступили нагло і несподівано, перериваючи спокійне життє мешканців замку і аж вони вилічили ґрафа з його грішного засліплення.
Одного дня не задовго по скінченню робіт у „Заулку“ відбувся на замку Дорінкорт великий,
