тів, а хоч хлопчик найчастійше і не догадувався, чому так сміялися, коли він говорив поважно, се його й тішило. Вечером горів цілий замок від світла, всюди повно було цвітів, панове були веселі, пані построїлися в ясні ріжнобарвні сукні блискучі і Седрик захоплений був тим новим для себе видом. Особливо одна молода пані видалася йому така чудово гарна, мов царівна з казки. Мала білу довгу сукню і перли на шиї. Хлопчик не міг відвести очий від неї. Се звернуло її увагу і вона спитала мило всміхаючись:
Льорд Фонтлєрой так дивно приглядається мені, чому се?“
„Бо ви такі прегарні“ — відповів Седрик, підходячи до неї.
Панове знов почали сміятися, а на лице молодої пані виступив румянець. Простягла руку до хлопчика, посадила побіч себе, а він говорив дальше:
„О, ви прегарні, і певно на цілім світі нема гарнійшої, крім одної лише Любунці, моєї матусі. Але се трудно, Любунця в моїх очах гарнійша від найгарнійших“.
„І такою мусить бути дійсно“ — сказала зворушена гарна пані; вона називалася міс Вівіян і була донькою одного з сусідів ґрафа. По сім розпочалася дуже оживлена розмова, до якої прилучилося кілька пань і панів. — Седрик ані спостеріг, що всі виключно були лише ним заняті; задавали йому ріжні питання, а він розповідав про Ню-Йорк, про приятелів, яких там лишив, про републику американську й народне свято. Пан Гобз і Дік не надіялися певно, що їх імена будуть згадувані в крузі так знаменитих анґлійських маґнатів. Коли розповідав про своє про-