муркотів хлопець і поскладавши все в порядку, мигом пустився до корінного склепу, лишаючи молодого правника зчудованого незмірно тим дивним його поведеннєм.
Дік прибіг до склепу. Пан Гобз здивувався також чимало, узрівши його о так незвичайній порі. Хлопець ніколи не занедбував роботи підчас дня, аж вечером відвідудав старого приятеля. З рана мав усе найбільше заняття і треба було важної причини, щоби покинув його. Купець засипав його впрост питаннями, але хлопець не міг ані слова промовити; він біг так швидко і був так зворушений, що на разі відняло йому мову. Кинув лише часопись на бюрко, за яким сидів пан Гобз і дав йому знак, щоб оглянув її.
„Щож се таке?“ — спитав купець. — „Ага! се портрет тої другої “ — закликав відчитавши підпис! — „мати претендента, розуміється другого, бож се не пані Ерель, мати Седрика. Ся їмость зовсім не подібна до неї, хоч також уродлива в своїм роді; так, так, гарна особа, але мусить то бути баба з пекла родом“.
„Що се не мати Седрика, то певно“ — відізвався в кінци Дік, відзискавши мову і відітхнувши. — „Пригляньтеся, пане, добре, се має бути велика пані, жінка льорда! Отсе але льорд! Сим льордом є, як мені здається, мій братчик Бен. У мене добрі очи і я присяг би, що се Мінна, моя люба братова. Мінна, жінка Бена, в цілій своїй величи“.
„Чи се можливе?“ — скрикнув пан Гобз; зірвався з крісла і знов упав на нього. Виймив хустку з кишені й обтирав нею чоло та лисину, бо звичайно з великого зворушення прів. Втихо-