Бен підійшов до дверий, а взявши хлопчика за руку, притягнув до себе. Повний зворушення говорив дальше:
„Присягну також, що се моя дитина, видерта мені виродною матерю. Юрцю — сказав до хлопця — „я твій отець, забираю тебе з собою“.
„О, то добре татусю“ — швидко закликав хлопчина втішним і задоволеним голосом. — Очевидячки не дуже миле було йому життє при матері. Дитинство своє перевів у платної якоїсь жінки, матери майже не знав, бо зовсім про нього не дбала. Ледви перед кількома тижнями, коли в її голові зродився новий плян і мала надію при помочи дитини зробити добрий інтерес, узяла хлопця до себе, але й тепер не оказувала йому ніякого серця. Був він для неї лише способом, що вів до маєтку і світлого становища. Ріжні пригоди, яких дізнавав, відграваючи ролю льорда, вже надоїли біднязі; отець промовив сердечно до нього, тому радо готов був іти за ним.
„А я також можу засвідчити, що се син мого брата і Мінни“ — сказав тоді Дік, приступаючи до хлопця. — „Не треба ліпшого доказу, як ся близна під бородою“.
І вказав на білий значок у виді звіздочки, що виразно відбивав від румяного тіла під бородою.
„Чи тямиш, Мінно, — „говорив насмішливо до братової — „звідки взялася тут ся близна? Се памятка твоєї материнської любови. Що правда, то той полумисок, що його тоді ти кинула, не для нього був призначений“…
І голосно розсміявся.
„Ходім звідси, Юрцю, — сказав Бен, беручи хлопця за руку — „не маємо тут що робити. Коли маєш який капелюх, то пошукай його й ходім“.