Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 203 —

„Наколиб судьба була хотіла, щоб я, Сіляс Гобз, уродився ґрафом, но, то я згодивбися з судьбою“ — зі сторони так завзятого демократа було се немале уступство.

 


XXXV.
 

О, якже гарний був день уродин малого льорда і як усе тішило його! Цілий парк повний веселих гостий, святочно прибраних у ясні, ріжнобарвні одяги. Все те маяло серед зелені величних дерев, поміж котрими розставлені були шатра з їдою, щоби кождий міг випочати і покріпитися, а з веж замку і шатер маяли прегарні барвні хоруговки. Мужчини, жінки, діти, всі, що жили в околиці, спішили на замок, щоби натішитися видом малого льорда, якого вже мали втратити. З захватом витали його тепер як льорда наслідника, їх будучого пана і власника всіх дібр. А з ним разом неменше прихильно витали й його матір, ту молоду милосердну паню, що так багато добра робила і позискала загальну любов.

У тім дни загальної радости і втіхи й до старого ґрафа звернулася частина загального одушевлення. В тих простих, щирих серцях почала і для нього будитися прихильність задля сеї дитини, що оказувала йому стілько привязання й любови, і задля молодої пані, якій старець віддавав тепер прилюдно справедливість, оказуючи їй пошану і честь, належну синовій, матері дорогого внука. Ходили навіть слухи, що гордий ґраф полюбив уже ту синову так само, як і дитя, тому всі сього дня були повні радости і надії на