ку, що міг би стати ґрафом“. — Хлопчик задумався трохи, відтак підняв живо знов розмову: „То певно тому, що про ґрафів я нічого не знав, а про президента з часта говорив“. — Доброму хлопчикови здавалося, що не ввічливо було би з його сторони, коли дав би пізнати пану Гевішемови, як мало ліпше се достоїнство, що спало на нього за його посередництвом. — „Коли б я був знав, що то є ґраф, то може був би і про се подумав“.
„Ґраф“ — сказав поважно правник, — „то зовсім що инше, як президент“.
„То нема походу зі смолоскипами?“
Пан Гевішем заложив ліву ногу на праву, та зблизив до себе пальці обох рук; таку поставу прибирав звичайно, коли мав говорити про важні справи. І сказав собі, що якраз тепер найвідповіднійша пора, дати хлопчикови пояснення, про які сам просив, та приготовити його до заняття великого становища.
„Ґраф має в краю велике значіннє“ — говорив поважно.
„О, і президент також“ — закликав Седрик — „похід зі смоскипами є довгий нераз і на пять миль, а ракети, а штучні огні“. Пан Гобз все те мені показував“.
„Ґраф“ — говорив правник дальше, заховуючи свій поважний настрій — ґраф має звичайно походженнє дуже старинне“.
„Походженнє? Що се значить?“
„То значить, що його рід дуже давний, дуже старий“.
„Ага, здається мені, що вже розумію“ — сказав Седрик, всуваючи глибше руки до кишеньки.
