Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 48 —

щати знакомих, що відїздили. Розмовляли, прохожалися, декотрі були веселі, але більша часть осіб була сумна, а неодна жінка втирала заплакані очи. Седрик приглядався всему, бо все те займало його. Глядів уважно то на величезні звитки линв, то на дивні прилади, що їх ужитку не знав іще, то знов підносив очи в гору і глядів за клубами диму, що бухали з комина пароплава. Укладав собі, як то він познакомиться з моряками, та довідається від них багато цікавих річий про кораблі, море, про краї далекі, та про морських розбійників.

А коли так приглядався всему на право й лїво, запримітив на кілька кроків від себе ненадійний рух. Видно було, що хтось перетискається крізь сю юрбу подорожних і промощує собі дорогу деколи й ліктями. Був се молодий хлопець, в якім Седрик пізнав зараз Діка, прибраного святочно від стіп до голови, що в руці тримав щось червоне.

„Я біг що сили, щоби вас попрощати, пане Седрику, чи як тепер говориться, мільорде. Я все забуваю на сей титул. Я хотів конечно принести мільордови памятку, та купив се за гроші, зароблені вчера новими щітками“. — Тут виняв невелику, шовкову хустину. — „На морю буває нераз вітряно, а се можна й на шию взяти. Така хустина завсігди може придатися. Мільорд вложить її до кишені, а кілько разів вийме її, пригадає собі Діка. Я собі то так обдумав“.

Духом виповів те все Дік, дав хустину Седрикови, та обняв його дрібну, малу руку своїми широкими, сильними долонями. В тім відізвався дзвінок. Рух збільшився на помості. Дік відскочив і зник з очий малого льорда, заки сей міг йому подякувати. На помості заворушилося. Особи, що