перше, страшне вражіннє і вляла потіху в зажурене серце хлопяти.
„Я буду жити зараз таки коло замку, зовсім близенько, а ти кождого дня навідаєшся до мене“ — повторяла пані Ерель, як лише розмова зійшла на сю справу, — „Подумай лише, яке се щастє! Хлопці в твоїм віці мусять нераз на добре розставатися з матірю й їхати до далеких наукових заведень, а ти будеш мене в кождий день бачити, розповіш мені все, що ти видів, що тобі приключилося; а будеш мати богато цікавих річий оповідати. Замок Дорінкорт є величавий, твій татусьо любив се мешканнє своїх предків, тай ти полюбиш його“.
„Певно, що й я полюбив би його, наколи б ти була зі мною“ — сказав малий льорд, тяжко зітхаючи. Не міг зрозуміти, чому то його „Любунця“ мала жити осібно, чому для неї не стало мешкання на замку дідуся. Пані Ерель старалася всіми способами закрити перед ним правдивий стан річи.
„Хочу, щоби не знав, що ґраф так ненавидить мене“ — говорила до пана Гевішема. — „Не розумів би сього й міг би знеохотитися до діда. Мій хлопчина зростав у любови, ніколи не стрічався з ненавистю, серце має вразливе і чутливе, а до мене незмірно привязаний. Було б се для нього тяжким ударом, коли би колись довідався, що ґраф ненавидить мене і не може знести моєї особи. Седрик є ще дитиною, але вірте мені, що се могло би його на завсігди зразити до діда.
Вмовила отже в Седрика, що сю розлуку наказують важні і тайні причини, яких він іще тепер не може зрозуміти, що в кінці ся розлука не буде така тяжка, як на перший вид здається. Хлопчик не питав про сі причини; його боліла сама річ