його з матірю. Не хоче, щоби дитина знала, що вплинула на се нехіть вашої достойности до неї, бо се могло би некорисно успособити малого льорда до діда, тому, що хлопчик до матери незвичайно привязаний. Вмовила отже в сина, що є тайні причини сеї розлуки, що тепер він іще за малий, щоби се міг зрозуміти. Вона прагне, щоби ніяка хмарка не затьмила першої стрічі вашої достойности з внуком.
З під густих брів ґрафа блиснула блискавка, коли підніс очи на правника.
„Що ти мені тут плетеш теревені? Чи се можливо, щоби вона не жалувалася перед сином, щоби мене не обвиняла?“
„А однак се дійсна правда, майльорде“ — сказав правник ледоватим голосом. — „Можу заручити, що так є дійсно. Хлопчик надіється пізнати найліпшого, найчутливійшого дідуня. Має незвичайне поняттє про совершенність вашої достойности, про яку ніхто ніколи в його окруженню не сумнівався. А що я відповідно до даних мені поручень щедро його обдарував в імени дідуня, отже хлопчик під небеса виносить великодушність сього незнаного діда.
„Що ти мені тут плетеш?“ — повторив ґраф недовірчиво.
„Даю слово чести, що говорю правду. Перше вражіннє, якого дізнасть льорд Фонтлєрой при сій стрічі, залежить лише від вашої достойности. Коли б мені вільно було висловити мій погляд, то додав би покірну увагу, що вражіннє се багато зискало би, коли б не почув тоді ніякого немилого слова про свою матір, яку він так сердечно любить.“
„Но, но“ — закликав ґраф — „малий має лише девять літ.“