Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 72 —

знав свого пса, знав, що не легко привязувався до чужих осіб. Тимчасом із тим хлопцем так поводився, як би се дитя мало над ним якусь дивну владу. Присунувся до малого льорда і львину свою голову положив любязно на його колінах. Хлопчик погладив свого нового приятеля, а відповідаючи на питаннє ґрафа, говорив:

„Що дальше? Відтак прийшла черга на Діка. 

„Що ж се за Дік?“ — спитав ґраф.

„Се хлопець, що чистить панам чоботи на улиці. Дуже порядний хлопець, пильний і працьовитий. Був великим моїм приятелем, не таким вправді як пан Гобз, але все таки добрим і сердечним приятелем. Він мав шіснайцять, чи сімнайцять літ. Коли я відїздив, подарував мені чудову річ на памятку.“

Тут виймив з кишені старанно зложену червону хусточку, розвинув її і показав з усміхом задоволення.

„То Дік дарував мені отсю хусточку; дуже гарна й вигідна; можна її завсігди мати в кишені, а в разі потреби вложити на шию. Дік купив її за перші гроші, зароблені новими щітками, що їх дістав від мене. Я незмірно тішуся сею хусточкою. Кілько разів гляну на неї, згадую доброго Діка.“

Достойний ґраф Дорінкорт зазнавав незвичайних почувань. Довго жив на світі, не легка була се річ здивувати його чим, або зворушити; але се, що чув і бачив у сій хвилі, було так дивне для нього, що від давна не зазнавав подібного зворушення. Ніколи не займався дітьми, навіть своїми власними. Вони ховалися під опікою платних слуг і тому то може пізнійше стільки журби зазнав через них. Не уявляв собі, щоби дитина могла бути доброю, благородною; для нього була се істота