Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 89 —

склепів у Ню-Иорку, але ніколи так дорогих забавок не мав.

„Що се є? Чиє се все?“ — спитав по хвилі мовчанки.

„Сі всі забавки, книжечки, образки належать до Вашої Достойности. Мальорд може кожду з сих річий брати до рук, бавитися нею, оглядати“.

„Чи дійсно сі прегарні річи мої, мої власні?“ — І Седрик зачав скакати по кімнаті та плескати в руки з великої втіхи. Коли успокоївся трохи, звернув на Ґертруду очи, мов зірки блистячі, і сказав;

„О, вже знаю, що се значить; то дідуньо дарував мені все отсе; чи так?“

„Так  — сказала Ґертруда —  Його Достойність ґраф казав сі гарні річи спровадити з Льондону і тут поукладати, щоби майльорд мав чим бавитися. Ґраф нічого не буде жалувати, щоби лише майльорд був веселий, не тужив, не зітхав“.

О, щож се була за радість! Вже само огляданнє тих чудес забрало кілька годин, а кождий предмет був такий цікавий, дивний, незвичайний, що Седрик не міг відірватися від нього, хоч і инші хотів оглядати. А вже найбільше захоплювала його гадка, що були нароком спроваджені з Льондону і тут на сих поличках поукладані, щоби він мав чим бавитися, як приїде з Ню-Йорку.

„Ґертрудо!“ — закликав з чуттєм. —  Чи є де на світі такий другий дідуньо, такий добрий, великодушний, як сей мій дідуньо коханий?“

Дивний вираз прибрало лице Ґертруди. Не знала ще ґрафа, бо недавно прибула на замок, але від слуг стілько наслухалася про нього. Ніхто однак не називав його добрим, ані великодушним, навпаки всі осуджували його.