Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Концерт

 Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,
 у димі пахощів, в чаду лілейних куряв,
 аж спів змінився в запах, мов за ворожбою,
 розплився в квітний пил.
 Це тільки увертюра.
 На солов'їне гасло дружні перемови
 усіх музичнодзьобих ста племен пташиних
 і ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові
 прадавній корінь „ку“ у горде сольо лине.
 Самці й самички у зальотах і докорах,
 в цівках пташиних горл, мов шорох срібних зерен.
 У відповідь спянілим до нестями хором
 спалахує червоним співом квіття терен.
 Мов бризки піни з зір, ряба оркестра квітів,
 немов на лезо лезом, піснею на пісню
 на поклик відповіла, аж збудився вітер
 і вимотався з тиші, де йому затісно.
 І ширшає концерт. Шалені перегуки
 здіймає квіття хор у барв грайливій піні
 і ніч — блакитний фільтр зміняє барви в звуки,
 музики кипяток наливши в лійку сині.
 Із звука в звук, з клітини у клітину, з шуму
 ядра одного в шум рясний рослинних хорів
 електрика надхнення ллється змінним струмом,
 билини тонів вигинаючи угору.
 Між листя й клоччя вплівся спів, мов блиск червінців,
 кипуче, рвійно, схлипно і золотоструйно
 окріп мельодії вливається по вінця,
 кущами піни й полумя розцвівши буйно.
 І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі
 переливається від краю аж до краю.
 Та чуйте, чуйте: ще зростає вшир і вгору,
 коріння ста дубів — підземні ліри грають.
 Тут бє, із надр прорвавшись, джерело похмілля,
 як вітру стовп, знялась музика звідси
 і змії, мов смички, сичать на струнах зілля,
 їм труби пнів із уст землі дають глибокий відзив.
 Від співу місяць стерся, мов зужитий шеляг,
 заник, змінився в млу, а може в квіття віддих,
 та не дають його шукати в рвійних трелях
 розприслі соловейки — і не видно сліду.

11