Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Дружня гутірка

Поезія?
— Ні, не питай,
який рецепт її есенцій!
Пючи свій золотавий чай,
так пробалакаємо день цей.

Узори гарних слів, мережка,
екстракти мови в срібній чаші —
хай їх краси аптекар зважить!
Ні, не туди, коханий, стежка!
Символіка завбога наша
і орнаментика засіра.
Де ж міра мір, єдина міра?

Чай процідивши, попрощавшись,
розходимось. Ніч — чорна мушля,
ті самі зорі в ній, що завжди,
той самий захват серце душить.
Тоді чужі дрібній прикрасі,
слова затиснуті у горлі,
слова гальмовані в екстазі
бють, мов джерела животворні.

Подвійний концерт

Коробка радієва й квіття.
Крізь чорну скриньку йде музика
і душі квітів світлом світять,
що з нього ясність бє велика.

Дрібненька фльота звуків, човен
мельодій на морях етеру
і світла з квітів вечір повен
змінив кімнату в чар-печеру.

А знизу під концертом квіття,
мов кара за краси провину,
жде кіш подвіря — царство сміття,
де квіти й звуки згодом згинуть.

Дивись у яму мертвих квітів!
О, чи зумієш, майстре сяєв,
своє мистецтво протерпіти?
Не тільки ї х краса карає.

26