Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ротації

 Біжать алеї звуків, саджених у гами.
 Мов на акорд акорд, упав поверх на поверх.
 Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір
 від берега по берег, тінь вінків дубових.

 Мусує день, мов склянка золотого чаю,
 прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння.
 Йдуть люди жовтих міст і їхні очі сяють,
 хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння.

 Церкви, цукерні, біржі — духові і тілу.
 Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин
 крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.
 Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.

 Але за муром джез і танці лямпіонів,
 балет бальончиків, хор барв, мов хор гобоїв
 і жовті груди велитенських стадіонів
 зідхають глухо під бурхливою юрбою.

 І стеляться до ніг дими — покірні птахи,
 а сонце, мов павук, на мурів скісним луку
 антен червоне павутиння розіпявши,
 мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки.

 Мистці рослин — тюльпани, дбаючи за форму,
 припавши на коліна, барвно й гарно гинуть,
 а за законами нам невідомих формул
 вирують дні й міста й вирують бормашини.

 Дроти тремтять мов нерви. Теплий білий листик,
 зоря в коверті, кілька слів і квіт шипшини.
 Кружляють, мов помяте листя, сни дентисток
 над вирами нудних мельодій бормашини.

11, червня 1936.

5