копу або півтори жита, щоб змолотити його на перевесла або змолоти зерно у млині на перший хліб. Збіжжя, простоявши на полі в копах 2-3 тижні, зовсім доспіло. Настав час забирати його домів, настав довгожданний час сноповозів. Зранку до вечора ’’курилася доріженька” від куряви, що її збивали кінські копита. Чути було дзеленькання порожніх возів і пирскання коней, які бігом гнали по снопи, чути було скрип коліс під тягарем снопів. Гамірно і весело було тоді на полях. Незважаючи на порох, дощ, болото, спеку, їзду по наших дорогах, де кожного трясло, наче трястя, — жнива, а особливо сноповози, належать до приємних хвилин у житті всіх нас тернопільців. Хто з нас не пам’ятає того, як в часі жнив їздили по снопи не лише міщани-господарі, їхні діти, учні, студенти, але також вихідці з міщан: адвокати, лікарі, професори, інженери, священики та інші професіонали, які або помагали своїм батькам, або мали свої власні господарства. Ніхто з них не соромився тієї праці, гордий, що може хоч частинно віддати борг прадідній землі за те, що його викормила і вивела в люди.
І наче на яві виринають картини з недавно минулих літ їдете швидко впорожні по снопи у валці возів, у куряві, яка неначе дим стелиться полями, легкою поволокою вкриває гарячим сонцем обпалене та спітніле ваше обличчя. Їзда такими польовими дорогами, як ’’Франтова” або ”На ямах”, залишилася у нашій пам’яті. Траплялося не раз, що навантажений снопами віз в’їхав у таку ”яму” і перекинувся догори колесами... І коли не було близько нікого помогти звести воза, то не залишалося нічого іншого, як розрублювати його знов і наново складати снопи... При цьому немало обмолочено зерна. Хто з нас не мав міхурів, мозолів на долонях від подавання вилками тяжких житніх снопів на 3-тю або 4-ту верству, на запілля в стодолі або на високий стіжок на подвір’ї? Не раз, бувало, їдучи по снопи, набирали хлопці яблук і груш у ”сакельню”, чи пак в ’’опалку” (назва мішка з вшитими дрючками, у якому держали обрік для коней), щоб опісля кидати ними до дівчат. Приємно було вертатись на возі зі снопами у тихий місячний вечір, коли, лежачи горілиць, ви трималися руками “рубля“, вдихали прохолодне вечірнє повітря і дивилися на ясні зорі і повен місяць. Здалека долітала пісня, яка під такт коливання воза заколисувала вас, втомленого цілоденною працею, до сну...
