Сторінка:Борис Герасимович. Еволюція світів у світлі сучасної науки (1923).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Сучасна фізика, припускаючи де які гипотези, за допомогою так званого закона Віна, дозволяє нам визначити температуру роспеченого самосяйного тіла. Це досягається шляхом спостереження кольору тіла, або ж більш достотно по росподілу інтенсивности в його спектрі. Ми можемо пристосувати цей метод до зір, визначаючи температури їх зверхніх шарів. Такі досліди було почато Вільзінгом та Шейнером у Потсдамі; в теперешній час вони переводяться в багаттьох обсерваторіях і мають зовсім однакові висновки. В звязку з цим з'ясовується, як і треба було чекати, що температура зір вимірюється тисячами градусів. Найбільш «гарячі» блакитно-білі зорі мають температуру в 15 — 20 тисяч градусів від абсолютного нуля; жовті (до яких відноситься наше сонце) — в 6 тисяч, а червоні до 2 — 3 тисяч градусів. Ці числа відносяться, безперечно, до зверхніх шарів зір; в середині їх температура повинна бути незрівняно більше. Так, після обрахунків німецького фізика Емдена, температура центральної частини сонця, напевно, виносить мільони градусів.

Температура зір як найтісніше звязана з характером темних рис її спектру, цеб-то, в решті решт, зі складом її атмосфери. Наприклад, у спектрах блакитно-білих зір знати лише небагато рис рідкого в нас газу гелія, воденя і де-яких инших. В спектрах чисто білих зір починають виступати риси металів, риси ж воденя досягають максимальної сили. Спектри жовтих зір (типу сонця) вже дуже складні, їх пересікає багато тонких рис важких металів. Червоні зорі виявляють вже не риси, але цілі смуги втягання, що є характерні для спектрів хемичних сполучень. Таким чином, зорі найвищої температури оточені атмосферами, де переважає гелій, в атмосферах білих зір більш всього воденя; сонце та подібні по складу зорі мають атмосфери з металів. Нарешті, температура червоних зір є остільки низькою, що в їх атмосферах починають відбуватись хемичні сполучення, які не є можливі в атмосферах більш «гарячих» зір. Отже, упорядковуючи зорі по черзі зменшення температури, ми будемо мати шерег: починається він гелієвими зорями, далі йдуть водневі та метальові (типу сонця), останніми є червоні зорі зі спектрами, характерними для хемичних сполучень.

Винаходи останніх десятиліть виявили, что спектр характеризує зорю ще в багатьох відношеннях. Наприклад, виявляється, що зорі є розміщені у просторі відповідно до своїх спектрів. Так, сонце знаходиться в центрі скупчення кількости метальових зір, червоні зорі займають дальші области, гелієві ніби-то оперізують всесвіт яскравих зір. Мало того, швидкість зір у просторі як найтісніше є звязана з їх спектрами. Гелієві зорі рухаються дуже повільно; середня їх швидкість після Кемпбелу всього 14 кіл. на секунду, метальових — коло ЗО, а червоних коло 35 кіл. Найбільш «гарячі» геліїві зорі у 5 разів більші, ніж маса сонця, в той час, коли маса метальових пересічно є рівна соняшній. Ще ціла цизка значних властивостей зір, про які тут говорити