Сторінка:Борис Герасимович. Еволюція світів у світлі сучасної науки (1923).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


скування, наслідком чого з'являється зменшення обсягу сонця. Коли матерьяльне тіло падає, в полі ваги відбувається механична робота; через те що шари сонця падають до його центру дуже поволі завдяки їх масі, ця механична работа повинна бути величезною. Обертаючись в тепло, ця робота надає сонцю потрібну йому для промінювання кількість енергії. Після обрахунків Гельмгольца скорочення соняшного діаметру тілько на 1/1000 його частину мустить завдати работу в 2000 разів більшу, аніж той механичний еквівалент тепла, шо його витрачає сонце шо року через своє промінювання. Таким чином, висока температура сонця безперестанку підтримується його скороченням. Це, одначе, зовсім не визначає, що «тепловий» прибуток сонця математично досконало балансує його видаток. Існує багато підстав, які дозволяють стояти на тім, що, з рештою, кількість тепла сонця все ж таки зменшується; тимто його температура повинна ступнево, надзвичайно повільно, знижуватись зовсім непомітно для нас, на протязі того невеличкого часу, яким ми оперуємо.

Отже тепловий підсумок для сонця є негативний. Повстає проте таке питання: чи є можливим існування космичної газової кулі з позитивним підсумком. Стискування такого тіла повинно надати йому теплової енергії більш, аніж воно витрачає її на промінювання, цеб-то температура його повинна підвищуватись. Блискуча, але на довгий час забута праця німецького фізика Ріттера дала позитивну відповідь на це запитання. Якщо щільність газового тіла є мала, а обсяг його через те є великий, то навіть зовсім незначне скорочення викликає цілком незбагнені кількости тепла, які не тілько компенсують видаток на промінювання, але, крім того, в значній мірі нагрівають тіло.

Видатна робота Ріттера дала зовсім нову схему еволюції світів. Спочатку дуже рідка з низькою температурою зоря має позитивний тепловий підсумок. Але ця її «молодість» не є вічна; її температура підвищується до того часу, поки збільшення шільности, що викликає зменшення виділення тепла, не зрівняє прибутку з видатком. Це — кульмінаційний пункт життя зорі, коли вона досягає своєї максимальної температури; після цього видаток тепла починає переважати його прибуток, і вже досить згускла зоря поволі наближається до теплової смерти.

Така схема Ріттера; вона не звернула на себе особливої уваги, — аджеж її неможливо було ствердити спостереженнями та фактами в епоху її появлення, цеб-то в останню чверть минулого віку. Це була лише цікава теорія, що не зробила науки плідною, тому її швидко було забуто.

Викриття надзвичайно великої ріжноманітности спектрів спочатку нічого нового в цьому відношенні не дало; так німецький астрофізик Фогель вже в 90-х роках минулого століття грунтував свою класифікацію спектрів на самій старій ідеї еволюції зорі, як газової кулі, що помалу охолоджується. Тільки видатний англійський вчений Норман Локіер пробував дати