Сторінка:Борис Герасимович. Еволюція світів у світлі сучасної науки (1923).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


достотніш, після відомого фізичного закону, вона змінюється зворотно пропорційно до квадрату останнього. Для того, аби можливо було порівнювати зоряні яскравости одна з другою, необхідно звільнити їх від цього впливу. Це робиться дуже просто, коли є відоме віддалення до зорі; тоді шляхом елементарного обрахунку можна з видимих яскравостей зір вивести ті яскравости, які мали б зорі, коли б всі вони були росташовані на якімсь умовнім, але певнім від нас віддаленні. За останнє приймають те віддалення, що його світло проходить протягом 33 років (швидкість світла 300.000 кіл. на сек.) — з ним і зрівнюють яскравости зір, віддалення до яких нам відоме. Вираховані в такий спосіб яскравости звуться абсолюними. їх вже цілком можна зрівнювати між собою, бо вони не залежать від ріжниці що до віддалення... Відчого ж вони залежать? Звичайно, що від двох чинників: поперше від розміру зорі, цеб-то від її діаметру, по друге — від яскравости елементів її поверхні чи, як кажуть, від зверхньої яскравости зорі. Звернемося до останньої. Сучасна фізика стоїть за тим, що зверхня яскравість тіла, яке сяє від нагрівання, залежить в ідеальному випадкові тільки від його температури (закон Киргоера); крім того, вона змінюється поруч зі зростанням останньої дуже швидко — а саме, просто пропорційно до її четвертого ступеню. Цей закон промінювання, так званий закон Стефена, є сформулований, що правда, при де-яких гипотетичних припущеннях, проте підвалини його остільки реальні, що мати сумнів відносно його пристосування до відчування небесних тіл, не доводиться.

Звернемося тепер до абсолютної яскравости зір з однаковими (звичайно, приблизно) спектрами, значить, також і температурами, — ну, напр., до червоних зір. Після вищезазначеного їх зверхні яскравости повинні бути однакові, звідси ріжниці що до абсолютних яскравостей, коли такі будуть мати місце, мусять бути з'ясовані ріжницями їх розмірів, цеб-то діаметрів.

Герцшпрунг зробив таке: він вирахував абсолютні яскравости зір, віддалення яких були відомі, та дослідів їх. Виявилося, що принаймні в родині червоних зір вони далеко не одинакові; ці зорі поділяються на дві яскраво відріжнені групи. Зорі першої групи абсолютно дуже яскраві, другої — дуже бліді; пересічно яскравість зорі першої групи в 100 разів більша, аніж яскравість зорі другої. Завважена ріжниця була остілька ясна та виразна, що вчений, який відкрив її, перші зорі назвав «велетенськими», другі «карликовими». Він думав, що ріжниця абсолюних яскравостей з'ясовується ріжницею масивности: «велетні» мають величезні маси, «карлики», дуже малі. Космогоничне значіння викриття Герцшпрунга уперше зрозумів та оцінів Г. Рессель. В своїй праці, яка вийшла в 1914 р., він пильно зіставляє абсолютні яскравости всіх зір з певними віддаленнями, упорядковуючи їх в черзі зміни їх спектрів. При цьому виявилось, що червоні зорі справді досить яскраво поділюються на дві зазначені групи; у жовтих зір цей поділ