радянської України. Нині в цілому капіталістичному світі провадиться шалену агітацію проти СРСР — „проти Москви“. Робиться все можливе, щоб прищепити робітничим масам капіталістичних держав переконання, що в СРСР жодного соціялізму немає, що більшовики ведуть собі й далі імперіялістичну зовнішню політику царату, що всередині країни вони, за прикладом царату, пригнічують неруські національності, що вся більшовицька національна політика є порожні слова та облуда, що як більшовицька Москва „звоювала“ Україну та Грузію, так нині вона готується звоювати Китай. Гасло „геть від Москви“ в міжнародньому робітничому рухові є гасло II Інтернаціоналу, є гасло амстердамівців та тих ультра-лівих комуністів, що стали знаряддям буржуазії і соціял-демократії. Діяльність загально-партійної опозиції досі на ділі сприяла цьому цькуванню Комінтерну, ВКП та СРСР своїми твердженнями про переродження нашої партії, термідоріянство, національний реформізм та національну обмеженість, так само лінія українських ухильників (хоч вони й становлять у партії мізерну групу), що намагається дискредитувати нашу партію та нашу національну політику, по суті ллє воду на млин націонал-шовіністів цілого світу та всього Радянського Союзу, допомагає їм сіяти недовір'я до ВКП і Комінтерну, до ленінських гасел розвязання національного питання серед пригнічених національностей всього світу.
