маїзм), що й доси має чималий вплив на витворюванє їх національної фізіономії; не кажучи вже про величезні поміж ними ріжницї з етно-антропольоґічного боку та що до мови, побуту і звичаїв.
Національне відродженє поневолених народів Росії (особливож східних її областей) датуєть ся відносно від недавна, лише з кінця минулого столїтя. Інтензивнїйшого житєвого розмаху воно набуло вже в часах революції та у звязку з катастрофальним погромом Росії в японській війнї.
Можливість національного відродженя поневолених народів Росії, а тим самим і евентуального укладу в ній національних відносин на зразок Австро-Угорщини здавала ся ще перед пів столїтєм фантастичною утопією.
Відомий француський дослїдник царської імперії Лєруа-Болїє написав з сього приводу у своїй славетній працї про Росію:
»Всї сї народности є здебільшого занадто слабі, занадто роздїлені, щоби мати які небудь претенсії до незалежности; вони будуть асимільовані через сам поступ цивілїзації, який скрізь мало сприяє маленьким племенам і відрубним мовам. Богато інородцїв, як наприклад Фіни середних ґубернїй або Ґеорґійцї Закавказя так само віддані цареви, як і його московські піддані. Инші, як наприклад 3 мілїони Жидів на західній окраїнї, є здебільшого байдужні до національних справ; инші нарештї, як 2 міл. Естів і Лотишів у прибалтійських ґубернїях мають своїм покровителем виключно російське правительство супроти аристократичної або буржуазної олїґархії 160.000 Нїмцїв. Нїмцї прибалтійські й кольонїсти не мають спокус зовнї й заінтересовані в тому, щоби бути підданими держави, де вони, не зважаючи на своє невелике число, займають дуже визначне становище; де вони, завдяки своїй культурі, свому замилуваню до працї, звичцї до порядку й точности, а також завдяки своїм товариським звязкам і впливові при дворі займають високі становища в армії й цивільній управі, так що в сїй великій славянській державі, можна сказати, Нїмцї займають ще доси привілєйоване становище. З поміж усїх народів без числа є лише два, що могли би мати претенсію утворити полїтично націю — се Поляки й Фінляндцї. Як би вони одержали права, Росія не потрібувала би бояти ся ріжнородности свого населеня, не потрібувала би бояти ся, що хто небудь з її заздрісних сусїдів схотїв би скористати з сеї ріжнородности.«[1]
Як ми побачимо далї зі змісту нашої працї, се віщуванє одного з найлїпших европейських знавцїв Росії — не збуло ся. Чимало вже з сих історією приспаних народів прокинуло ся до національної самосвідомости, почало національно відроджувати ся. Правда, поки-що в них не було явного полї-
- ↑ A. Leroy-Beaulieu, l. с., I., 116.
