тичного сепаратизму (особливо підчас революції), але більшість з них виступила з виразно означеними домаганями полїтично-національної автономії, себто вони прямують до національного самозначеня з полїтичного боку. »Европа, — на думку відомого нїмецького етноґрафа О. Пешеля, — є тепер найкращим ґрунтом для витвореня народів з виразно зазначеною індивідуальністю.« Сї його слова можна застосувати вже тепер до Росії, а саме що до її будучого розвитку в національному оглядї. Старі хоч не давні погляди на Росію як на країну, котра своїми ґеоґрафічно-природними умовинами призначена була для витвореня однонаціонального типу[1], та якої переважна більшість інородського населеня фаталїстично майже засуджена була на поталу асиміляції, себто русифікації — можна вже уважати анахронїзмом або науковим пересудом. Фактом бо є, що національно відродили ся не лише ті народи, в можливости захованя або витвореня власної національної відрубности котрих сумнївав ся Леруа-Боліє, але останними часами (особливо-ж під впливом революції) почали національно кристалїзувати ся навіть такі азійські племена (Буряти, Якути, Кірґізи, а подекуди волжські Фіни), котрі ще недавно уявляли з себе аморфні етноґрафічні та родові аґреґати без жадної або з дуже незначною національною свідомостю.
Погляньмо на національну статистику Росії в урядовім освітленю. Передовсїм одначе мусимо звернути увагу читачам на дві характеристичні прикмети урядових статистичних цифр: 1. Вони відносно старі, бо датують ся майже з перед двайцяти років (а саме з 1897 р., коли, як відомо, в Росії перевевений був послїдний спис людности); 2. Як і взагалї усї урядові національні статистики дуже не обєктивні що до чисельности поневолених народів; російська також виказує звичайно число інородцїв менше від дїйсного. Взагалї російський спис населеня з р. 1897 по більшій части переведений без узглядненя основних вимог наукової статистики.
- ↑ Лєруа-Болїє зауважив, що „російська земля сотворена для єдности“ (l. с. I., 51), та що „ріжнородність рас та племен є у неї лише історичною спадщиною“ (id., 55). На сю ґеоґрафічно-фізичну предиспозицію Росії до витвореня одної нації звертає увагу також нїмецький дослїдник Росії Геттнер (l. с., 87), але він вже добре бачить, що Росія не є та й не буде однонаціональною державою (idem, 98), що в її лонї істнують та повстають окремі народи, „про яких національну асиміляцію нема що й думати“. Одначе й він дуже песимістично дивить ся на національну будучність східних угрофінських та турецьких народів, що до котрих завважає: „їх асиміляція Москалям є лише питаннєм часу“ (idem, 31).
Nа основі ґеоґрафічно-природних умовин Росії віщують національну ясиміляцію російських центральних інородцїв також російські ґеоґрафи Красновъ та Воєйковъ:
„Як хвилї океану поволи підмивають і руйнують береги островів, завойовуючи нову землю, так завойовує московський нарід сї національні острови, поволи, але певно асимілюючи їх, аж поки не згине всякий слїд первісного характеру“ (l. с. 178).
