Росії представлені коли не всї, то принайменьше більшість істнуючих релїґій. Тут наводимо відсоткову статистику лише головних та типових релїґійних ґруп: православну — визнає понад 87 міл. (69.4%), від неї відпало — старовірів та сектантів понад 2 міл. (1.8%)[1]; вірмено-ґреґоріянську — понад 1 міл. (0.9%); римсько-католицьку — 11½ міл. (9.1%); лютеранську — 3½ міл. (2.8%), инші христіянські — около 200.000 (0.2/%); жидівську — понад 5 міл. (4.2%); музулманську — около 14 міл. (11.1%); будійську та лямаїтську — около ½ міл. (0.3%), инші нехристіянські (головно язичеські) около 300.000 (0.2%)[2].
Росія є одже державою народів, а не національною державою. Се вже починає розуміти Европа, але се у власному житєвому інтересї мусить зрозуміти царська імперія, коли не хоче загинути. »Росія«, — зауважив тепер дуже націоналїстично настроєний патріярх европейського анархізму, П. Крапоткін, — мусить або сотворити собі федералїстичну державну орґанїзацію, як Канада, або таку як Анґлїя з її незалежними кольонїями, инакше вона піде як Туреччина, на зустріч розпадови.«[3]
Необхідність перетвореня Росії у федеративному дусї, а в кождому випадку узглядненє національно-автономічних прямувань поневолених в неї народів, диктуєть ся навіть природним розвитком царської імперії в демоґрафічному оглядї. Є бо фактом, який ствердив відомий російський учений Мілюков, що державна та пануюча народність Росії, себ-то Москалї, досягла вже свого популяційного вершка, що наслїдком того будучі чисельні відносини поміж нею та навіть найблизшими поневоленими народами витворюватимуть ся не на її користь. Се значить, що згодом Москалї не будуть мати в Росії навіть теперішнїх 43% більшости. З сього приводу Мілюков завважує: »…в усїй північній половинї та в центрі Росії лишаєть ся залюдненє протягом останних двох столїть майже нерухливе або зростає дуже поволи… Південна однак частина… зростає з незвичайною швидкістю, доганяє центр, а навіть переганяє його що до інтензивности свого заселеня. Оден сей факт вистарчає, щоби зробити висновок, що при переходї Росії від московської держави до імперії цїлком змінив ся характер російського історичного житя. Природно, що наслїдки сеї зміни виявили ся не відразу. Можна навіть сказати, що навіть за наших часів не виявили ся цїлком результати переміщеня центра російського залюдненя з півночи на південь, як і те, що зріст південного заселеня ще зовсїм не зупинив ся. Се останнє
- ↑ Тут офіціяльна статистика є дуже неточна. Відомий дослїдник російського сектанства Пругавін подавав число російських сектантів з кінцем XIX ст. на мінїмально 20 міл. Цитований вже тут Рубакін додає з сього приводу: „Під сей час до старовірів та сектантів треба рахувати найменше ⅓, коли не ½ усього російського (себто великоруського) населеня.“ (l. с., 76–77.)
- ↑ Цит. нарис. „Россія“, ст. XVIII.
- ↑ Див. G. Steffen — Krieg und Kultur, 1915, ст. 145–146.
