арештами національних дїячів то що). Рівночасно він стараєть ся паралїжувати зріст мусулманського руху своїми просвітно-асиміляторськими заходами: пробами офіціяльної преси для мусулман та спеціяльних інородчеських шкіл (прим. російсько-татарських) з очевидною русифікаторською тенденцією, які мусулмани бойкотують.
До революції та навіть підчас неї російське мусулманство було дуже льояльним та полїтично вельми уміркованим елєментом, як про се свідчить полїтична плятформа Мусулманського Союзу, з якою ми познайомилися висше.
Поміж російськими інородцями се безперечно був найльояльнїйший елємент. Царське правительство се добре знало та рахувало ся з сим фактом. Петербурський комітет мінїстрів в 1905 р. заявив, що »історично витворені відносини« з російським мусулманьством »треба шанувати та боятись їх попсувати«. Але після революційна націоналїстична тактика царського правительства попсувала їх, як взагалї настроїла проти Росії майже усїх »інородцїв«.
Свідчить про се напр. різко-опозиційний настрій останнього (1914) всеросійського мусулманського конґресу, який був властиво великим актом оскарженя проти антимусулманської полїтики царського уряду, — безглуздої, дратуючої, протикультурної, яка мусулман поволи перетягає до протиправительственного, опозиційного табору, та яка не є в силї здушити або хоч припинити татарсько-мусулманський рух в Росії, як не була в силї знищити жадного з иньших численних національних рухів та змагань в царській державі.
Навпаки, татарсько-мусулманський рух очевидно зростає; а спеціяльно татарський визначаєть ся великою асиміляторською силою. Татаризація Башкірів, або останними часами Кірґізів є сього яскравим доказом. Цїкаво, що й тут царське правительство посередно помагає Татарам, а саме своєю безглуздою національно-релїґійною полїтикою супроти иньших мусулман. Бачимо се наприм. на Кірґізах, серед яких Татари почали успішно поширювати іслям саме від часу, коли православні місіонарі силоміць почали накидати Кірґізам православє, легковажачи у своїй реліґійній пропаґандї мусулманство. »Мусулманські місіонарі — каже російський дослїдник східних інородцїв[1] протягом 50 років не змоглиб так отатаризувати Кірґізів, як се зробили російські місіонарі за яких 15—20 лїт.«
Татарсько-мусулманський рух має безперечно будучність. Згодом він певно подекуди буде з національного боку більше змодернїзований та зіндивідуалїзований, але маючи сильний цемент в іслямі, він довший ще час буде виступати суцїльно під прапором релїґійно-національним.
Його сучасне та будуче значінє для Росії добре схарактеризував Милиша в цитованім вже тут нарисї. »Російське му-
- ↑ Чичерина: I. с., 25—26.
