є видно з сеї обставини, що річний прибуток людности на півднї ще й тепер досягає високої цифри 2%. На півночи та в центрі її прибуток вагаєть ся поміж 1% та ½%.«[1]
Ще докладнїйше дослїдив сю справу ґенїяльний російський хемік Менделєєв, автор відомої працї »Къ познанію Россіи«. Менделєєв математично точно окреслив центр території та залюдненє російської держави. Після його обрахунків центр територіяльного простору Росії ґеоґрафічно означуєть ся: 63°29′ північ. шир. та 53°0′ схід. довжини (від Пулкова), себ то лежить в єнїсейській ґуб. поміж ріками Обом та Єнїсеєм, на південь від місточка Туруханска та недалеко від полярного круга.« Таке північне положене центру території Росії, — пояснює Менделєєв — є тому, що маємо за богато побережа Ледового Океану.«
Але центр заселеня Росії після Менделєєва ґеоґрафічно є означений так: 53°20′ північ. шир. та 10°23′ схід. довжини, себ-то лежить в тамбовській ґуб. на північний-схід від Козлова та на захід від Моршанська. Менделєєв констатує відтак: »Є неспірно, що центр заселеня Росії вже навіть після 1897 р. (коли був переведений останнїй спис населеня в царській імперії) перемістив ся на схід зі збоченєм на південь.« Творець періодичної системи хемічних елєментів звертає увагу на сей факт та підкреслює слушно, що »переміщенє центра населеня країни показує напрям богатьох сил країни.[2]«
Факт, на який звернули увагу Мілюков та Менделєєв, є вельми симптоматичним та величезного — правда поки що лише потенціяльного з полїтичного боку — значіня задля будучности Росії, а саме її державно-пануючої народности. Він бо виказує її ексцентричність у власній державі, що є симптомом її дуже непевної державно-полїтичної тривкости, особливож коли візьмемо під увагу велику національну ріжнородність царської держави.
Геттнер слушно звернув увагу на те, як напр. більше менше анальоґічна ексцентричність колишньої польської держави що до її східньо-европейських провінцій (України, Литви), була одною з обставин, які причинили ся до побіди Росії над Польщею.[3] Історія часом повторяєть ся. Можна було-б припустити, що Росія саме тепер опинила ся в такому ексцентричному положеню, як колишнїй — переможений нею її ворог — Польща.
Причина сеї »ексцентричности« російської держави буде нам ясна, коли візьмемо під увагу, що сучасна царська держава повстала шляхом кольонїзації, що »кольонїзація — як завважив оден російській історик — є головним мотором істо-
