консисторії в справі скарги якогось Кірґіза на Росіянина за обиду мусулманської віри: »Нахабний кляузник забув, що він живе не в Туреччинї, але в православно-христіянській Росії. Лишити скаргу без полагодженя.«[1]
Зрозуміло, що у Кірґізів зайво шукати любови (чи навіть симпатії до Росії. Навпаки, вони почувають велику ворожнечу до неї, про що свідчать численні їх протиросійські пословицї, як напр.: »коли маєш приятеля Росіянина, то май сокиру за пазухою« або — »коли Росіянин їсть хлїб, він бере ланове.« Найцїкавшим та характеристичним є спосіб, яким Кірґізи лякають своїх дїтей. Вони кажуть тодї: »приїхав Росіянин! приїхав Росіянин! Прийшов вовк! прийшов вовк![2]
Не диво отже, що перший національно-полїтичний виступ Кірґізів був власне великим актом оскарженя царського режіму за безпросвітний гнет, за поневоленє кірґізького люду. Цїкавим документом сього є кірґізька петиція, післана петербургському правительству в 1905 р. В нїй офіціяльна полїтика Росії супроти Кірґізів схарактеризована такими словами: — Не рахуючись з інтересами народу, нї з його історичними правами, кермуючись лише одиноко русифікаторською полїтикою, місцева адмінїстрація змагала до вигубленя всего того, що не годилось з її полїтикою. Правительство цїлком не брало під увагу сього, що кірґізькі степи не завойовані, але добровільно прилучили ся до Росії. Кірґізи приняли російське підданство для зовнїшнього захисту, не припускаючи якого небудь вмішуваня в свої внутрішні справи. В насильній інвазії держави в сферу релїґійних справ Кірґізи бачили та бачуть отвертий замах на свою віру і тому з недовірєм відносять ся до правительственної акції… Уважаючи землю своєю власністю, добутою кровю батьків, Кірґізи, вступаючи у російське підданство, не припускали, що держава дозволить собі зробити замах на приватну власність; одначе російське правительство зладило закони, якими без жадного умотивованя — отже після права насильства — усї кірґізькі степи узнано державною власністю, наслїдком чого є кольонїзаційний рух в кірґізьких степах, при чому найлїпші кусники землї дістали ся кольонїстам, а гірші — лишили ся Кірґізам… Коротко кажучи, заведенє в країнї »степного положенія« (себ-то нового анти-кірґізького ладу. Г.Б.), витвореного бюрократичним шляхом, без усякого згляду на справдїшні потреби населеня; неповажанє закону зі сторони урядів, що змінюють його після своєї волї, повне нехтуванє особистих прав, адмінїстративне насильство у всїх сферах житя, нехтуванє духовими та господарськими потребами Кірґізів, штучне підтримуване обскурантизму серед народнїх мас — все се привело населенє в нужду, а його культурний розвиток — у стаґнацію.«[3]
