Перейти до вмісту

Сторінка:Бочковський І. Поневолені народи царської імперії (1916).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з американськими Сполученими Державами. Щоби плястично уявити собі відношенє на некористь Европи, вистарчить згадати, що за царюваня Петра Великого та його перших наслїдників населенє Росії творило від ⅒ до ⅛ всього населеня Европи (в XVIII. ст. вона числила загалом коло 130 міл.). З початку ХІХ ст. (в Росії 36—40 міл., в Европі 170—175 м.), се відношенє зміняєть ся на користь царської імперії, населенє котрої вже творило ⅕—¼ людности всеї Европи. Врештї з початку сього столїтя (в Европі — около 383 міл., в Росії — 129) се відношенє рівняєть ся ⅓.

Чеський соцїольог Масарик завважує, що й на будуче се відношенє йтиме ще більше на некористь Европи та на користь Росії. Після теоретичного обчисленя в 2000 роцї головні европейські держави (Анґлїя, Німеччина, Австро-Угорщина, Франція та Італія) матимуть разом 511 міл., тимчасом коли лише европейська Росія — 400 міл., вся-ж царська імперія — 500 міл.[1]

Нас вище наведені статистичні дати цїкавлять з иншого погляду, а саме, як показчик того, що будучі відносини в Росії поміж пануючим народом та поневоленими розвиватимуть ся саме на некористь першого. З огляду на се мусимо прийти до висновку, що за таких обставин та розвиткових тенденцій Росія може заховати свою внутрішню державно-полїтичну рівновагу, себто свою територіяльну інтеґральність, а подекуди й істнованє взагалї, лише в тому випадку, коли на завсїгди зречеть ся свого дотеперішнього централїстичного абсолютизму та безглуздих, антикультурних заходів супроти своїх поневолених народів. Инакше кажучи, коли Росія перетворить ся на федеративній основі та признає прінціп повної національно-політичної автономії сих народів.

Що царизм не є здібний до такого »самогубства«, непотрібно доказувати. Весь його дотеперішнїй розвиток та істнованє, як ми се зараз побачимо, був оснований на засадї абсолютної унїфікації величезної імперії в дусї відомої славетної формули: »самодержавіє, православіє, народність«. »Тюрма народів«, де після слів українського ґенїя, »од Молдаванина до Фіна на всїх язиках все мовчить, бо благоденствує« — се житєвий твір царизму. Поміж »тюрмою народів« та федерацією народів така безодня, через котру царизм нїколи не перескочить, навіть колиб хотїв, але він не бажає та не буде бажати нїчого такого. Він просто не може бажати розваленя »тюрми народів«, вибудованої протягом столїть, бо се є щось, що

  1. L. с., І., 274—275. З сього приводу він зазначив: „Не панславізм загрожує Европі, зглядно Німеччинї й Австро-Угорщинї, але 170 міліонів, які замешкують европейську й азійську Росію, й які при відповідних обставинах можуть представляти велику воєнну й господарську силу“. Велику небезпеку Росії для Нїмеччини через величезне число населеня Росії і швидкий його зріст особливо підчеркує відомий німецький публіцист Павло Рорбах в своїх численних працях. (Див. між иншим його працю „Rußland und wir“, 1915.)