Двічі орденоносна столиця Радянської України місто-герой Київ є одним з найстаріших міст нашої країни. Виник він у сивій далечині віків, задовго до появи перших писемних документів з історії східних слов'ян. Історія Києва найтісніше зв'язана з історією Русі в цілому і становить її невід'ємну частину. Тому всі історики Русі не могли пройти повз неї. Але ставлення до неї окремих дослідників було різним. І перш за все це справедливо щодо вивчення проблеми виникнення Києва.
В працях дворянських істориків XVIII ст. погляд на початок історії Києва базувався виключно на літописній легенді про заснування міста трьома братами-полянами: Києм, Щеком і Хоривом. Ніяких сумнівів щодо вірогідності цієї легенди не виникало; розходилися лише в питанні про дату події та про етнічну приналежність її дійових осіб. Так, В. М. Татищев вважав їх сарматами; Г. В. Байєр, Г. Ф. Міллер, І. Райнегс — готами; М. Щербатов — гуннами; І. М. Болтін — аварами і т. д.
Натомість М. В. Ломоносов рішуче висловився на користь слов'янського походження засновників Києва, тим самим стверджуючи глибокі корені східнослов'янської державності. Думку про слов'янство Кия, Щека і Хорива підтримував і найвидатніший представник дворянської історіографії в Росії — М. М. Карамзін.
Однак в першій половині і середині XIX ст. у зв'язку з поширенням норманістичної концепції інтерес до проблеми походження Києва підупадає. Тенденція починати історію Русі від 862 р. (тобто від року міфічного закликання варязьких князів) зробила свою справу: все, що стосувалося більш давніх часів, випадало з поля зору дослідників. Це було характерно і для дворянських істориків України (Д. М. Бантиш-Каменський, М. А. Маркевич); як не дивно, тенденція ця захопила і деяких представників антинорманізму, наприклад М. О. Максимовича.
У буржуазній історіографії другої половини XIX ст. намітилися дві основні тенденції. Переважна більшість дослідників, які стояли на норманістичних позиціях, проголосила київську легенду «етимологічним» або «епонімним» міфом. Згідно з їх точкою зору, вперше чітко сформульованою С. М. Соловйовим, літописна розповідь про Кия, Щека і Хорива постала як спроба літописця пояснити появу топонімічних назв стародавнього Києва. Ця точка зору набула великого поширення: її підтримували М. В. Закревський, В. А. Дорн, М. П. Дашкевич,
3
