Перейти до вмісту

Сторінка:Брик І. Зборівська могила (1927).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дрібний шляхтич. Але й ті по пляну ворога мали забути свою славну минувшину, мали втратити свою народність. Для того нищено й палено все, що моглоб нагадати колишню незалежність. Рідну мову прогнано зі шкіл і урядів. Чеські діти у чужій мові мали вчитися погорди ріднього-святого, мали вчитися вдяки й пошани для ворога за те, що їм ще вільно чеським воздухом віддихати, чеську землю орати, на чеській землі працювати. За те, що їм дозволено живим у могилу лягати. Грозила катастрофа гірша ніж Біла гора, бо деморалізація народу. Була небезпека, що нарід звикне до кайданів неволі, що для ката буде працювати, битися і вмирати, що фальшивими пророками назве тих, що навчати його будуть про святість старих прав, про потребу волі, про незалежну державу. Довго літав ангел смерти над чеським народом і сіяв страшну отрую зневіри, пасивности і дрібного еґоїзму, підтинав моральну силу народу. Літав і заколисував до вічного сну.

Але там за плугом лупала чеська пісня, чеська пісня соловейком переливалася в устах хлопців і дівчат. В тихі зимові вечері сивий дід витягав стару, пожовклу книгу і внукам її читав. Старенька бабуся золотоволосим внучкам росказувала казку про славних бляніцьких лицарів, що прийдуть і свободу принесуть — про героїзм у завзятім бою за волю. Не вмерла в народі мова, не вмерла жива й горда