в гуртках учених чи політиків, але й (нерозбірливий текст). А з його відїздом лишалось усюди одно переконання, що український нарід мусить бути добрий, щирий, совісний і дуже ненавидіти неправду, коли має таку пісню і таких співців. Український хор побідив працею і правдою, бо праця і правда мусять вкінці побідити. Якщо український нарід, кінчить проф. Неєдлі, піде тим шляхом пильної праці над собою, то не може минути його побіда. І се буде побіда до́бра, благословенна не лиш для українського народу, але й для цілого людства, бо це буде побіда людяности, поступу і права. А така побіда тревала“.
З тих кількох чужих голосів, а є їх далеко-далеко більше, ми чули, як високо цінить культурний світ нашу мову й пісню. Ми чули, як живучими соками української пісні оживлялася й збогачувалася культура наших сусідів. Ми знаємо, а бодай повинні знати, чим була народня пісня в історії нашого національного відродження, в боротьбі народу за його державні, суспільні і національні ідеали. І це повинно збудити в нас гордість, пошану й любов до рідної мови й пісні, якої роля ще не скінчена, так як непокінчений і наш обовязок зглядом неї. Не лежатиж їй непоміченою і загибати, не перейматиж нам чуже дрантивеньке, коли біля нас така скарбниця, що з неї пригорщами беруть чужі. І тому належить пісню плекати і домагатися введення її науки в школах, принайменше в рідних школах; А вже безумовно всюди, де можна, закладати хори, які плекалиб народню пісню і знайомили з нею нове покоління. Центральні наукові і культурні установи повинні подбати про дальше збирання українських пісень та дешеві видання для масового ширення.
Тідьки тоді віддамо гідну честь українській народній пісні і її видавцеви М. Максимовичеви, коли навчимо і молодь нашу цей одідичений скарб любити, плекати, берегти й далі передавати з покоління в покоління.
