ним бути, як дістатись в неволю“, що нам пригадує пізніше: „або добути, або дома не бути“, „лучче в землі тліти, як татарві (ворогови) служити“.
В часи важких довгих воєн, що приходилось за свою землю вести українському народови з татарами, поляками, турками, москалями, явилась нова пісня й нові співці, бандуристи, кобзарі і лірники. А їх пісню однаково любив і гетьман і козак і простолюдин.
Вона подобалась і чужим. Польський письменник Папроцький з XVI. ст. пише, що козаки вславились за його часів „стрільбою, піснями і грою на кобзі“. Українські думи і спів бандуристів вихвалюють і инші польські письменники з XVI. ст. У XVII–XVIII. ст. польські вельможі держали на своїх дворах що найкращих українських бандуристів. Але звичайно пани любили пісні бандуристів для приємности й розваги, колиж ті бандуристи взивали нарід до бою за кривди, то стинали їм голови.
Любили слухати українських пісень і московські вельможі XVIII. ст., як Потьомкин, Наришкин і инші. При київськім ґубернаторі жив бандурист Рихліївський, що по його смерти ходив з гайдамаками. Бандуриста-сліпця Грицька Любистка взяла на свій двір царівна Єлисавета Петровна, а коли він в 1731 р. від неї втік, дуже за ним затужила і доти ходили по цілій Росії царські укази, доки українського бандуриста знову не привезли на царський двір. З українців складались здебільша царські придворні хори, а в Глухові була навіть окрема школа для підготування співців для Петербурга. З кінцем XVIII. ст. українські пісні почали входити у ріжні московські збірки, видання та співаники. Загально відома річ, як український театр захоплює москалів і то головно піснями, в яких яскраво живе і грає народня душа.
Зовсім інакше дивився на пісню простий нарід, бо він виливав у ній свою коротку радість і довге гірке горе. Шукав у ній забуття-потіхи. Жити не міг без неї і добачував у ній чарівну силу. Ось кобзар „струни торкає, грає, співає, піснею жалібною серце у царя виймає; цар турецький жорстоке серце мав, а з тії пісні сльозами дрібними заплакав“. Не розуміли української пісні ті, що слухали її тільки для приємности, а винародовлене панство немило вражала хлопська мова навіть у чарівній пісні. Рідне слово стояло в погорді за дверима, а в панських сальонах гомоніла мова московська, француська, німецька, польська та й чужа бідненька пісня. А раби-лякеї навіть не помічали, що це мови
